Буккросинг-клуб «Freebook» організував марафон для блогерів

«Пишу вільно» — під таким гештегом вирішили провести блогерський марафон студенти-буккросери читацького клубу «Freebook» в соціальній мережі «Instagram».

Протягом тижня третьокурсники спеціалізації «Видавничий бізнес та комунікативні технології» публікували пости на своїх сторінках, де висловлювали власне бачення певних тем, пов'язаних із книгами та читанням. Ініціювала цю творчу акцію викладачка кафедри видавничої справи, редагування і теорії інформації Людмила Солодка.

— Дистанційне навчання дає здобувачам вищої освіти абсолютно нові можливості для творчого самовираження та закріплення різних професійних навичок. Особисто я надаю перевагу завданням, які спонукають активно та творчо використовувати отримані теоретичні знання. Тому в межах курсу «Редакторська майстерність» вирішила адаптувати популярну в соціальних мережах активність — марафон — до навчальних цілей дисципліни, — розповідає Людмила Солодка. — Студенти в цікавій формі продемонстрували знання та вміння логічно, коректно й переконливо формулювати і висловлювати свої думки. А це одне з ключових умінь для формування базових компетенцій майбутніх журналістів.

Марафон передбачав, що зранку на сторінці буккросинг-клубу (@freebookche) з'являтиметься нове завдання протягом семи днів. Кожного дня учасники писали пости на різні теми про книги та літературу. Так, за ключовими словами «#пиши_вільно», можна знайти всі тексти. Але якщо додати в кінці цифру дня марафону, то вийде почитати думки учасників на тему цього дня.

Пропонуємо переглянути маленький кейс, який допоможе зорієнтуватись:

• #пиши_вільно1 — чи з'явився вільний час на читання під час карантину;
• #пиши_вільно2 — за якими критеріями марафонці обирають книги;
• #пиши_вільно3 — книги про жінок, які ламають стереотипи;
• #пиши_вільно4 — чи важливо прищеплювати дітям любов до читання;
• #пиши_вільно5 — топ-5 українських авторів, які пишуть у жанрі любовного роману;
• #пиши_вільно6 — екранізація відомих книг;
• #пиши_вільно7 — книги, які мотивують.

Після творчого інтенсиву студенти поділилися враженнями. Вікторія Нянько зауважила:

— Я поставилася до марафону, як до завдання, тому тут ключовим був не азарт, а виконання обов'язків студентки. Але відчуваю зараз, що перший пост писала легко й цікаво.

Алла Кавун наголосила:

— Процес написання текстів, як на мене, цікавий, оскільки потрібно кожного разу мислити креативно, підбирати якісь цікаві приклади, шукати «родзинку» для свого посту тощо. Часом було легко розкрити свою думку, а іноді доводилося сидіти годинами, аби написати хоча б кілька абзаців.

До марафонців приєднувалися й інші користувачі інстаграму. Один із учасників Віталій Даниленко поділився враженнями:

— Я дізнався про цей марафон від Алли Кавун, адже підписаний на неї в інстаграмі. Мене зацікавила пропозиція взяти участь у ньому, бо це щось цілком нове. Мені до душі #пишу_вільно, мені подобається незалежне вираження думки щодо цікавої теми. Мої враження від марафону позитивні, відчуваю потребу вчитися змістовно висловлюватися і розвивати писемність. Дякую «Freebоok» за можливість брати участь у марафоні!

Джерело: cdu.edu.ua Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

«Держава не розбещує митців і науковців»: Василь Пахаренко відверто про викладання, наукову діяльність і щастя

«Багато хто говорить: "Я навчався у кращих! ". Але це не завжди правда. Мені пощастило більше — таки "торкнулася" генія», — пише в своєму інтерв’юз Василем Пахаренком для видання «Хочу» випускниця Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Отож, до вашої уваги — розмова з професором кафедри української літератури та компаративістики ННІ української філології та соціальних комунікацій Василем Пахаренком.

Як зараз пам'ятаю теплий вересневий ранок, аудиторія із 90 студентами, а біля кафедри щось розповідав дівочий улюбленець Василь Пахаренко. Очевидно, йшлося про літературу, бо предмет називався «теорія літератури». Але мені на останньому ряду, мабуть, було не до цього, бо іспит на зимовій сесії я з тріском провалила, що було абсолютно справедливо. І почула слова, після яких довго плакала, але урок засвоїла: «Лен, дам вам колежанську пораду: хоч інколи щось учіть. Для себе. Повірте, воно вам знадобиться!».

Коли прийшов час магістратури, в списках наукових керівників, за іронією долі, навпроти мого прізвища стояло ім'я Василь Іванович Пахаренко. Серце ледь не вискочило з грудей! Побігла миттю до декана і попросила «з особистих причин» змінити наставника. У відповідь почула: «Ідіть, Лен. Все у вас буде добре». Так і сталося.

6 травня — День науки в Україні. І я пишаюся тим, що взяла інтерв'ю у людини, книги якої є у кожній школі. Василь Іванович Пахаренко — український літературознавець, поет, перекладач, публіцист, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

— Чомусь я впевнена, що в школі Ви були зразковим учнем. Почали ще тоді цікавитися літературою і писати вірші. Уже тоді, будучи підлітком, знали, яким шляхом підете?

— Не зовсім зразковим… Уже в першому класі учителька Дарія Степанівна й мама намучилися зі мною, допомагаючи виводити прописи. Але все дарма, виходили страшненькі карлючки, досі маю жахливий почерк. А далі вчив, і досить глибоко, передовсім ті предмети, які захоплювали чи бодай цікавили.

Набір, треба сказати, був якийсь навдивовижу строкатий — література, історія, географія, біологія… А от хімію геть не любив, ще гірше з математикою, відлякували й мови. Мені, грішному, чомусь здавалося, що в цих науках треба все тупо зазубрювати (чого досі ненавиджу), а не розуміти. Це вже пізніше прочитав у видатного німецького теоретика лінійної алґебри Карла Веєрштраса: «Не можна бути справжнім математиком, не будучи трохи й поетом». Тепер, коли випускники іноді роблять компліменти — мовляв, пояснюю поняття з теорії літератури чітко, послідовно й доказово, думаю собі з усмішкою, що так віддаю задавнені борги точним наукам.

А першого вірша написав у четвертому класі, на зимових канікулах. Усе замело снігами попід стріху. Нудьгуючи в хаті, склав щось про засніжений сад за вікном. Звісно ж, банальне й неграмотне. Але поступово виписувався. Завдяки тому, що багато й уважно читав. Учився в поетів — хороших і різних. Насамперед, у Шевченка. Ще маленьким не раз чув від бабусі (яку все життя люблю й шаную несказанно), про качечку, що «ловить ряску, розмовляє з дітками своїми», щось із «Тополі», «Катерини».

А вже десь у сьомому класі, начитавшися «Кобзаря», з доброго дива устругнув радикально націоналістичного вірша про розриті могили й лютих москалів-зайд. Таки не даремно більшовики так боялися й ненавиділи цього поета: як його не перелицьовували, як не комунізували, а він робив свою святу справу…

Одне слово, у старших класах я став «визнаним, реєстровим шкільним поетом». Так мене й називали і відповідну ж таки кар'єру пророкували. Але не так сталося, як гадалося. З трьох десятків моїх книжок переважна більшість — літературознавство, трохи публіцистики, чимало шкільних підручників. А поетичних збірок — аж дві. Видані, до речі, з інтервалом у чверть століття.

А втім, бачу тут і свою перевагу. Дожив до сивого чуба, а з поезією зберіг суто дружні, романтичні стосунки, кожен новий вірш — свято. Якби ж займався нею професійно, напевно б, радість нашого спілкування ні-ні та й затьмарювали стосунки економічні (проблема заробляння грошей), рутинно-побутові тощо.

— Напевне, думалося, що станете вчителем. Але чи могли уявити, що станете відомим науковцем?

— Завершуючи навчання в інституті, якраз науковцем я потаємно і мріяв бути. Але сталося так, що наступні 6 років провчителював у сільській школі. раплялося викладати не тільки українську, а й (на форсмажорній заміні) російську та англійську мови, географію, історію. Всього бувало. Чи уявіть собі «високочолого» 21-річного «теоретика» класним керівником 4-го класу: треба розбиратися, чому не вистачило комусь котлети у їдальні, хто когось облив какао, або дівчаткам зав'язати банта, бо, капосний, на перерві злетів…

Добре, що маю сестру, молодшу на 12 років, так що «школу юного тата» пройшов ще підлітком. Різним був мій шкільний досвід. Але він досі спонукає мене намагатися максимально доступно й наочно пояснювати якісь вельми складні теоретичні речі, відчувати авдиторію, перед якою говорю.

Нарешті, через той досвід і зараз багато пишу для школи, учителя, учня. Хочеться, щоб літературу не просто «проходили», зазубрювали псевдоніми письменників, жанри-теми творів та імена персонажів для ЗНО, а розуміли й любили (на щастя чи на жаль, друге без першого неможливе).

Хочеться, щоб література ставала щирим співбесідником, вірним приятелем чи, за потреби, і ненав'язливим порадником для кожної молодої людини, яка (часто невміло й розгублено) щойно починає жити.

акож не люблю науки демонстративно сухої, абстрактної й занудної, написаної нікому не зрозумілою і не цікавою (окрім самого автора) «пташиною мовою». Намагаюся сповідувати й популяризувати принципи літературознавства «з людським обличчям».

Повну статтю можна переглянути з джерела, за посиланням: Хочу

Професорки Лариса Синявська й Оксана Силка — лауреатки ІІІ Всеукраїнського «Бібліографічного рейтингу»

Колектив ННІ міжнародних відносин, історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького вітає докторку історичних наук, професорку кафедри історії України Ларису Синявську, яка зі своєю колежанкою — докторкою історичних наук, професоркою кафедри гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій Оксаною Силкою стали лауреатками ІІІ Всеукраїнського бібліотечного «Бібліографічного рейтингу».

Дипломи третього ступеня отримали їхні роботи у двох номінаціях: «Збірник біобібліографічних матеріалів» «Реєнт Олександр Петрович. Біобібліографічний покажчик» (Київ, 2019) та «Персональний покажчик» «Курас Іван Федорович. Біобібліографічний покажчик» (Черкаси, 2019).

Також видання «Реєнт Олександр Петрович. Біобібліографічний покажчик», укладачами якого стали Л. І. Синявська, О. З. Силка та В. В. Шевченко (Інститут історії України НАН України) увійшов третім, а «Курас Іван Федорович. Біобібліографічний покажчик» — четвертим до топ-10 кращих біографічних видань України за 2019 рік.

Ініціатором подання робіт на конкурс є Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. У ній Лариса Синявська та Оксана Силка тривалий час працювали вченими секретарями. Плідної співпраці з книгозбірнею ЧНУ не полишають і сьогодні. До речі, обидві дослідниці є випускницями історичного факультету ЧНУ (тепер — ННІ міжнародних відносин, історії і філософії) 1997 та 1999 років відповідно.

Щорічний Всеукраїнський бібліотечний «Бібліографічний рейтинг» започатковано 2018 року Інститутом біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського із нагоди її 100-річного ювілею та 25-річчя Інституту. Його мета — виявлення й популяризація доробку в галузі біографіки й біографістики вчених, краєзнавців та бібліологів України. Цей рейтинг часто залишається поза увагою попри високий науковий рівень виконання.

Підбиття підсумків «Бібліографічного рейтингу» зазвичай приурочується до Дня біографа, що традиційно відзначається 16 травня. Список Рейтингу за 2019 рік було сформовано на основі пропозицій провідних бібліотечних установ із 32 міст України за 7 номінаціями. Відбір видань-переможців рейтингу здійснили 34 авторитетних дослідників-біографістів, актуальна діяльність яких прямо пов’язана зі створенням, аналізом, рецензуванням біографічної літератури.

Джерело: cdu.edu.ua Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Карантин можна проводити з максимальною користю для власного професійного розвитку

Шановні колеги! Антоніна Тіщенко, членкиня Президії Харківського обласного відділення (філії) ВГО Українська бібліотечна асоціація, модераторка інтернет-представництв Харківського обласного відділення (філії) ВГО Українська бібліотечна асоціація та наші давні партнери: ХДНБ ім. В. Г. Короленка, ХОВ УБА, ДА ВГ «Основа» разом із корпорацією «Ранок», «Школою практичної журналістики» та Харківською обласною бібліотекою для юнацтва запрошують бібліотекарів і вчителів на дистанційний курс  "Журналістика в школі / Журналістика в бібліотеці: базові навички"!

Навчаємось бути універсальним журналістом, працювати в конвергентній редакції і соцмережах, верстати газету, створювати подкасти, відслідковувати тренди.

Тривалість курсу: два тижні + тиждень на завершення робіт

Платформа: MOODLE

Зареєструватися на курс потрібно до 31 травня 2020 р.

Тематичний план та умови - bit.ly/3cGxH3E

Зареєструватись на курс - bit.ly/3efe9nJ

Контакти:

Харківське обласне відділення (філія) ВГО Українська бібліотечна асоціація - korolenko.kharkov.com

Ми у соціальних мережах:

Facebook - facebook.com/how.uba

Twitter - twitter.com/howuba