Янголи життя: військові лікарі про Майдан та участь у бойових діях на Сході України

21 листопада українці всього світу відзначають День Гідності та Свободи – доленосний день в історії України, адже саме шість років тому розпочалася революція, яка переродила українську націю. Тоді, у 2013 році громадяни України вийшли на Майдани Незалежності міста Києва, Львова, Донецька, Харкова, Ужгорода, Луцька та інших міст України й висловили свою позицію щодо дружби з Євросоюзом. Цього дня Уряд Азарова оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Незгодні з таким рішенням громадяни розгорнули наметове містечко на головній площі України. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ за бажання мати людську гідність і право самим обирати своє життя. Але ніхто не усвідомлював, що снайпери будуть розстрілювати мирний Майдан – людей з дерев'яними щитами… Тоді, на Майдані Незалежності, від їхніх підступних куль загинуло 78 протестувальників. Герої Небесної Сотні пішли на небеса...

20191121 110845

Попереду був розпач і біль за втратою життів Небесної Сотні... Українська нація, випробувавши жагу до волі, переродилася, згуртувалася, а головне – самоідентифікувалася.

А далі була війна… Війна – страшна подія, яка перекроїла карту України і долі мільйонів людей. Війна за європейські демократичні принципи й ідеали Революції Гідності: свободу, гідність, незалежність. Вона не зникає з нашого життя упродовж 5 років. На захист своєї країни стали її найкращі сини і доньки – цвіт нації, який знехтував власним життям, аби дати відсіч зажерливому ворогу. Пліч-о-пліч із захисниками України боронити від путінської орди ідеали свободи, гідності і незалежності стали й медики. Білими янголами, людьми з надзвичайними можливостями називають медиків для поранених учасників Революції Гідності та для наших відважних бійців з передової на Сході. Їхня зброя не кулемети, а скальпелі, їхнє поле бою – операційна. І перемога в них особлива – перемога над смертю.

            Ідея зустрічі з військовими лікарями виношувалася давно. Адже за кожним врятованим життям наших захисників стоять високий професіоналізм лікарів і медичного персоналу, а мужність і героїзм цих справжніх янголів життя важко переоцінити. Кожен раз, під час перегляду телевізійних новин та оперативних зведень штабу ООС (АТО), вкотре відчуваєш неймовірну гордість за гідний до наслідування приклад служіння професії і народу України, патріотизму і жертовності українських лікарів, які творять дива, рятуючи наших мужніх хлопців від серйозних, часто не сумісних із життям, поранень і витягують їх із лабет смерті… З початку війни на Сході України близько 3000 тисяч висококваліфікованих лікарів та медичного персоналу в польових госпіталях рятували і продовжують рятувати життя військовим і цивільному населенню.

Історія життя кожного із учасників нашого заходу вражає: в ній немає місця для напівтонів. Тут усе чітко і зрозуміло: війна – це страх і трагедії десятків тисяч, мільйонів зламаних людських доль, агресор – підступний ворог, з яким не домовляються…

Та водночас задаєшся питанням: «Як ведеться лікарям, там, у самому пеклі війни? З якими викликами їм доводиться щоденно мати справу? Як бути  лікарям із дилемою: служити шляхетній меті спасіння життя людини і водночас брати до рук зброю?..»  На ці та інші питання науково-педагогічним працівникам, студентам та гостям заходу наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, допомогли знайти відповідь військові лікарі – учасники бойових дій на Сході України.

Алі Хамідуллін (старший) – учасник бойових дій на Сході України, доброволець, кіборг Донецького аеропорту (передостання ротація), сержант оперативного резерву 1-го ступеню, санінструктор (фельдшер за фахом) медичного пункту 90-го Окремого аеромобільного батальйону імені Героя України Івана Зубкова згадує про ті буремні дні так: «Той, хто говорить, що на війні не страшно, говорить неправду. Усвідомлення того, що за тонкою металевою перегородкою землю розривають вогняні гради, палахкотить і гримить небо, тримає тіло увесь час у постійній напрузі. Там дуже страшно, навіть не за себе, а за життя побратимів, з якими ти поєднаний спільною метою боротьби за кожен метр української землі з ворогом, ім’я якому, - Росія! Тому доводилося не тільки лікувати, а й брати до рук зброю – рятуючи життя тим, з ким зріднився душею… Наші хлопці – щирі патріоти, духовно зрілі українці, чого не скажеш про сепаратистів та прихильників «русского мира любой ценой». Вони, переконані сепаратисти, які ненавидять бандерівців, але готові співати Гімн України за дві бляшанки тушкованого мяса… Таку низьку ціну мають їхні «ідеали».

Вразив усіх присутніх випадок, переказаний Алі, який використав у фільмі «Кіборги» режисер Ахтем Сеітаблаєв: під час чергового обстрілу Донецького аеропорту бійці доправили до медпункту «груз 200» – тіло бойовика, якого готували для обміну на наших загиблих бійців, як раптом у того задзвонив телефон з написом «Мама» на ньому. На питання, де її син, жінка по ту сторону відповіла, що він на заробітках у Магадані. Алі відкрив їй правду: «Забирайте тіло Вашого сина із «заробітків» у Донецьку...»

Наш герой переконаний, що студентська та учнівська молодь має вчити історію України, берегти її незалежність, цінувати кожен шматочок нашої землі, бути готовими дати відсіч зажерливому ворогу.

            Підтримав думку свого батька про любов до Батьківщини і Алі молодший – учасник бойових дій на Сході України, доброволець, десантник 81-ї десантно-штурмової бригади. На питання: «Що спонукало Вас взяти до рук зброю?», Алі відповів так: «А хто як не я мусить захищати Україну? Я відстоюю на східних рубежах країни її честь і незалежність. Для мене є важливими питання віри, мови й нації – без цього ми не відбудемося як повноцінна й самодостатня країна. Не дозволяймо й внутрішньому ворогу нівелювати наші цінності і підтримувати руйнівну силу агресора, спрямовану на знищення України».  

            Поспілкуватися із сержантом-інструктором Міжнародного центру миротворчості і безпеки, з позивним «Магнезія», добровольцем Першого добровільного мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, волонтером, студентом 5-го курсу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова  Верланом Віталієм Ігоровичем учасники заходу змогли через скайп-конференцію. Студент-медик звернувся до своїх ровесників із промовистими словами про необхідність вивчення історії України, здійснення історичного аналізу становлення нашої держави, адже події 100-річної давнини дуже перегукуються із сучасними: тоді теж українці зрадили Гетьмана Павла Скоропадського і отримали у відповідь підступ і зраду Росії.   

Бойові «будні» Віталія там, на передовій – Світлодарській дузі, були наскрізь пронизані бажанням допомогти і врятувати життя бійцям. За що вони висловлювали слова вдячності мамі, теж лікарю-волонтеру, яка була на війні. Перебуваючи в зоні проведення бойових дій АТО-ООС, потрапляв і в оточення і під люті обстріли «градів» та «саушек», де й отримав важні бойові поранення. Тепер уже сам Віталій потребує допомоги небайдужих, оскільки на лікування та реабілітацію потрібні значні кошти. Та пройшовши через горнило війни, мужній медик не втрачає оптимізму і віри на кращі зміни. Він весело віджартовується, мовляв: «Ще вип’ємо з друзями келих львівського пива на березі моря у російському Владивостоці! Вірмо в ПЕРЕМОГУ!!!»

Задля порятунку своїх побратимів наші янголи-медики віддали війні найцінніше – своє життя.  На Сході України загинуло близько 200 медиків. У багатьох містах України вже встановлено пам’ятні знаки, меморіальні стели й дошки на фасадах закладів, де ті навчалися чи працювали, на знак глибокої пошани. Ремарка для роздумів: навіть за часів Першої світової війни існувало негласне правило: медиків на полі бою не чіпати!!! Та для Росії – закон не писаний.

Сьогодні є люди поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантами, на чиїх плечах тримається наш світ. Тих, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, переселенців, з ранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, закупляє дороговартісне медичне обладнання, буржуйки.., надає прихисток тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває… Це волонтери – янголи світла і добра. Гостей нашого зібрання зацікавила розповідь директора «Групи компаній з вантажних перевезень», керівника Благодійної організації «Благодійний фонд «Воїни Черкащини», волонтера, директора «Патріотичного музею АТО» Олексія Вікторовича Святенка. Студентів вразили палка промова волонтера, бойовий стяг наших бійців із передової та експонати «Патріотичного музею АТО»: ручна протитанкова граната (РПГ), тубус від використаного гранатомета, гільзи від артилерійських снарядів, в тому числі і заборонених міжнародним гуманітарним правом, шматки розірваного циліндра вогнепальної зброї, шматок рейки з Авдіївської промки та інші атрибути війни. Експонати музею вражають кожен своєю історією. Це така собі локальна історія великої війни, яка триває ось уже понад 5 років у нас в Україні. Сьогодні студентська молодь отримала можливість з перших вуст почути правду без прикрас про війну, яка, на жаль, триває…

Хвилиною мовчання присутні вшанували всіх, хто загинув на Майдані Незалежності, медиків і усіх тих, хто не повернувся із зони бойових дій в АТО. Серед них є і випускники ЧНУ ім. Б. Хмельницького: В’ячеслав Гага та Сергій Єпіфанов. 

Доземний уклін Вам, наші мужні захисники Вітчизни за ваш героїзм, честь і звитягу! Ми віримо в нашу Перемогу!