Вони для нас виборюють життя…

0
0
0
s2sdefault

Ще до недавнього часу промовисті слова Національного Гімну України «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» сприймалися нами лише як невід’ємні рядки цієї урочистої пісні. Та пройшло небагато часу, як усім українцям довелося усвідомити, яку гірку і страшну ціну потрібно заплатити, щоб утвердити національний інтерес, і головне, – незалежність нашої країни.


2014 рік увірвався в долю України кривавими подіями на її головній площі – Майдані. Не встигнувши оговтатися від страшної народної трагедії – вбивства справжніх патріотів – тих, кому судилося стати Небесною Сотнею, насильницької анексії Криму, як на Сході України держава-агресор Росія розв’язала підступну війну… На роздуми часу не було. На захист своєї країни стали її найкращі сини – цвіт нації, який знехтував власним життям, аби дати відсіч зажерливому ворогу. Сформувавши добровольчі батальйони, адже армії Україна вже практично не мала, «наші хлопці» голі й босі, без належного спорядження і забезпечення, але з палким серцем і глибоким патріотизмом, дали зрозуміти ворогу – Україна йому не по зубам.
Тож, цілком виправдано, що день 14 березня навіки вкарбований у історичну пам’ять нашої країни як День українського добровольця, встановлений Верховною Радою України 17 січня 2017 року, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.
Наукова бібліотека ім. М. Максимовича Черкаського національного університету ніколи не залишається осторонь таких важливих подій в історії країни, суспільства, і завжди активно підтримує національно-патріотичні проекти. 14 березня 2019 року у книгозбірні відбулася зустріч з волонтерами та бійцями-добровольцями під назвою «Вони для нас виборюють життя…».
За збігом обставин саме в цей день до нашої книгозбірні завітав дорогий гість – Ярослав Платмір – випускник ЧНУ ім. Б. Хмельницького, нині аспірант ННІ історії і філософії, солдат Збройних сил України, який став на захист своєї Батьківщини восени 2014 року. Ярослав є справжньою гордістю університету, адже він служив у окремій розвідувальній роті 81-ї десантно-штурмової бригади, захищаючи Донецький аеропорт, де отримав серйозне поранення. Недаремно тих, хто пройшов через саме пекло і не зламався, навіть вороги назвали «кіборгами» чи то з поваги, чи зі страху. Але саме за оборону цієї вишки Ярослав Платмір отримав нагороду – Орден «За мужність» IIІ ступеня (2 серпня 2015) за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Ці події мужній боєць опише у своїй збірці «Кулею і пером».
Згадуючи події тих років, Ярослав говорить: «Відчував, що з країною відбувається щось не так, тому ні хвилини не роздумував, пішов спочатку на Майдан, а потім – і на війну. Той дух братерства, який панував у лавах серед бійців, явище унікальне і дуже цінне. Кожен був готовий захистити від куль свого побратима, допомогти йому, а за потреби й врятувати життя». Оплесками вдячності студенти висловили свою шану героїчному захиснику.
Емоційне звернення гостя нашого заходу – Стуженка Анатолія Ілліча, полковника ЗСУ, командира 118-ї окремої бригади територіальної оборони було спрямоване до молоді: «Вивчайте історію України, будьте духовними і мислячими людьми, не дозволяйте агресору керувати вашими думками й діями! Вороже дерево агресії, посаджене Росією багато років тому, дало свої паростки зла й плоди байдужості у нашому суспільстві. Особливо зараз, як ніколи, молодь має бути активною, і напередодні виборів Президента України, ми, добровольці, закликаємо вас обов’язково піти на вибори і скористатися своїм законним правом – проголосувати, не змарнувати цю можливість. Ні в якому разі не дозволяйте шкідливим думкам, на кшталт «а какая разница на каком языке разговаривать» керувати вашою свідомістю! Розмовляти потрібно лише рідною мовою, бо вона у нас гарна і багата, саме вона є запорукою незалежної і процвітаючої країни, яку ми захистимо!»
«Я найбільше шкодую за цвітом нашої нації – юними 18-20-річними, хлопцями й дівчатами, які полягли там у Іловайському та Дебальцевському котлах! Це були талановиті молоді люди, активна сила Євромайдану, які володіли декількома іноземними мовами, мали хист до різних наук, але обрали служіння Україні, і які, на жаль, не повернуться до нас уже ніколи!», – висловив свою думку і Євген Саража – командир 21-ї резервної сотні Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».
В тому, що це була цілеспрямована «акція» влади на винищення ідейних патріотів у тих котлах смерті на Сході України, не сумніваються і добровольці першої хвилі, побратими Володимир Кімлик – командир підрозділу 21-ї резервної сотні Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» та Володимир Нагірняк – боєць 1-ї штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Бійці згадують: «Хлопці із Західної України, котрі першими пішли захищати країну, подали хороший приклад і іншим регіонам. У перші дні на війні було дуже страшно, оскільки професійно займатися цією справою ми ще не могли, та й не було чим, допоки за спорядження армії не взялися волонтери. Вони забезпечували нас повністю одягом, взуттям, необхідною технікою, харчами. За що ми їм дуже вдячні! Кілька слів про нашого ворога: він дуже підступний, навіть під час обміну «грузу 200» російські найманці підло вистрілювали в спину, хоча існувала попередня домовленість цього не робити…».
Колишній голова ГО «Автомайдан – Черкаси», волонтер Яковенко Сергій Григорович згадує події тих років: «Хлопці-добровольці були голі й босі, одягнені врізнобій – на кому лижний костюм, хто в домашній куртці, хто в ще якомусь лахмітті. Ми не могли на це спокійно дивитися, тож узялися до справи! Везли усе: воду, одяг, ліки, навіть одноразовий посуд, бо бійцям не було з чого істи… Росія веде нахабну і жорстку інформаційну війну, і в ній виграє. Ворог навчився наступати, тож до справи захисту потрібно братися професійним військовим. Воювати повинні ті, хто вміє це робити, ваша ж справа – навчатися, щоб ніколи більше не повторити цих гірких уроків!»
Юрій Козієнко – волонтер, Голова громадського формування «Автомайдан – Черкаси», 20-річний син якого наразі виконує свій обов’язок в зоні проведення ООС, закликав студентів: «Друзі, запам’ятайте: з ворогом не домовляються! З екранів нашого телебачення з вуст перших осіб часто звучить неправда, мовляв «армія забезпечена до зубів». Це не так! Армія зараз, як ніколи, потребує нашої з вами допомоги. Ще є бойові підрозділи до яких не допускають волонтерів, аби правда не ширилася Україною, як насправді забезпечена армія… Нашим бійцям там вкрай потрібні ліки, харчі, одяг, теплі речі, військова техніка. Не будьмо байдужими!» Юрій, як ніхто інший, мріє про мирні будні й процвітання України...
Зустріч з такими непересічними особистостями стала можливою завдяки засновнику «Патріотичного музею АТО», волонтеру Благодійної організації «Благодійний фонд «Воїни АТО Черкащини» Олексію Вікторовичу Святенку. Олексій – справжній патріот, людина виняткової скромності й щедрості душі. Він обрав нелегку, але дуже благородну місію: допомогу армії, переселенцям, дітям-сиротам та іншим категоріям тих, хто насправді потребує допомоги. Здебільшого власним коштом Олексій збирає по крихтах те, чого бракує там, на Сході, «нашим хлопцям і дівчатам» й разом з друзями-волонтерами, військовим капеланом Свято-Троїцького кафедрального собору о. Володимиром (Штокалом) доправляє у зону проведення Операції об’єднаних сил. Волонтер акцентував увагу на тому, що кожен з нас може і повинен допомогти бійцям. Олексій Вікторович також продемонстрував частину експонатів із «Патріотичного музею АТО», власником якого він є, докладно розповів про криваві атрибути війни: ручну протитанкову гранату (РПГ), тубус від використаного гранатомета, гільзи від артилерійських снарядів, в тому числі і заборонених міжнародним гуманітарним правом, шматки розірваного циліндра вогнепальної зброї, прострілений в кількох місцях бронежилет… Експонати музею вражають кожен своєю історією. Це така собі локальна історія великої війни, яка триває ось уже понад 5 років у нас в Україні. Сьогодні студентська молодь отримала можливість з перших вуст почути правду без прикрас про війну, яка, на жаль, триває…
Хвилиною мовчання присутні вшанували всіх, хто не повернувся із зони бойових дій в АТО. Серед них є і випускники ЧНУ ім. Б. Хмельницького: В’ячеслав Гага та Сергій Єпіфанов.
Доземний уклін Вам, наші мужні захисники Вітчизни за ваш героїзм, честь і звитягу! Ми віримо в нашу Перемогу!