Коврайські тіні Григорія Сковороди

0
0
0
s2sdefault

Каменя на камені не лишилося в селі Коврай на Золотоніщині від розкішних будівель одного з наймогутніших поміщиків Лівобережжя XVIII століття Степана Томари. Та все ж, українська історія зберегла пам’ять про нього – завдяки Григорію Сковороді, котрий учив його сина і до котрого сам Томара ставився зі зверхністю...
Сковорода дожив до наших часів у переказах коврайців
Коврайська середня школа, що стоїть на місці, де була основна резиденція Томар, готується відзначити важливу подію. До 290-ої річниці від дня народження Григорія Сковороди заклад прийме всеукраїнську наукову конференцію. З цієї нагоди з бюджету виділили гроші, і колишній маєток Томар приводять до ладу: відтворили альтанку, яку поміщик спорудив колись для занять свого сина з Григорієм Сковородою, планують почистити річку Кавраєць, де купалася панська родина та їх гості. Саму школу теж відремонтували. Ще раніше, до 250-річного ювілею філософа, посадили парк на Кравцевій горі. Саме на цій горі, кажуть дослідники життя і творчості Григорія Савича, він почав писати свій "Сад божественних пісень".


Відомості про 6 років, проведених філософом у селі на Золотоніщині, дійшли від місцевих селян у переказах. Їх, на щастя, записав у 1922 році черкаський краєзнавець Степан Нехорошев. Тож коврайський період життя Сковороди можна відтворити досить повно.
Сільська школа Учителя Сковороди
1753 рік у житті Григорія Сковороди, викладача Переяславського колегіуму, став піком конфлікту між ним та керівництвом закладу. На той час у Григорія Савича за плечима вже було життя у Петербурзі, мандрівка по Європі у складі царської місії. Новаторський курс піїтики, що її викладав талановитий педагог, не подобався Переяславському єпископу. Сковорода волів втратити роботу, аніж поступитися своїми принципами. Та без роботи не лишився – отримав завидне місце домашнього вчителя для сина могутнього і багатого поміщика Степана Томари – Василя.
У коврайському шкільному музеї Григорія Сковороди переповідають спогади односельчан про нього. У селі Григорій Савич прожив з 1753 по 1759 рік. Взаємини з хазяями складались непросто. Волелюбному нащадку небагатого козацького роду морально тяжко було у підпорядкуванні у пихатого аристократа, який у перший рік не промовив до нього ані слова. Та малий Василько прив’язався до свого вчителя. І все ж, кажуть, що якось Григорій Сковорода не втримався і сказав восьмирічному паничеві, що той мислить "як свиная голова". Слуги донесли про це пані, а та "требовала мщенія за такову дерзость". Степан Томара звільнив учителя, і той помандрував до Троїце-Сергіївської лаври під Москвою. Там Сковороді запропонували місце викладача монастирського училища, але мислитель відмовився. Щось тягло його назад, в Україну, і в 1755 році він знову в Переяславі. На той час Степан Томара вже пошкодував, що втратив незвичайного вчителя. За переказами, уночі, коли Сковорода спав, друзі Томари обманом привезли його у Коврайський маєток. Сам Степан Томара вибачився і ледве умовив Сковороду залишитись. Так Григорій Савич ще понад три роки віддав вихованню Василя, аж доки тому не настав час іти до офіційної школи в Петербурзі.
Вважається, що, займаючись із Василем Томарою, він сформував основні свої філософські й педагогічні принципи. Звісно, Григорій Сковорода навчав хлопця грамоти, письма, арифметики, співів. Та це не була проста шкільна наука. Уроки проходили на Кравцевій горі, куди учень та його учитель перепливали через повноводний тоді Кавраєць. З часом Степан Томара збудував там альтанку для занять – вона простояла до початку XX століття, а тепер її відтворили у шкільному дворі.
Поява в селі такого вчителя зацікавила і сільських дітей. На лоні природи виникла дивна сільська школа. Десятки людей навчилися грамоти. Ожив і двір Томари. Тепер сюди частіше заглядали бандуристи та лірники, бажаючи зустрітися з мудрим чоловіком. І сам він бував у селянських хатах, не відмовлявся, коли запрошували на вечорниці та на досвітки. Навколо Сковороди, котрий ще недавно співав у придворній капелі в Петербурзі, утворилась справжня сільська капела, що мала в репертуарі колядки та щедрівки. Кажуть, таких свят не було в селі ні до, ні після того. В Ковраї у Григорія Савича було багато друзів. Приносив дивний чоловік хворим зілля, а часом бідній вдові допомагав на жнивах.
Той період був дуже плідним у житті Григорія Савича. Саме в Ковраї були написані твори "Ой ти, пташко жовтобока", "Ах, поля, поля зелені", "Похвала бідності", "Сон", "Всякому городу нрав і права" – пісня, пародію на яку Іван Котляревський згодом використав у "Наталці-Полтавці". Не дивно, що Сковорода з тяжким серцем залишив Коврай. Пройшли роки, виховано було ще не одного учня, написано не один твір до того дня, коли в селі Іванівка на Харківщині, де доживав свого віку в домі учня філософ, він вирив собі могилу в садку, а наступного дня віддав Богу душу.
Селяни стерли з лиця землі родинне гніздо Томар
Місця, де Сковорода провів кілька щасливих літ, незабаром після його від’їзду занепали. Томари переселилися в інше своє село. Після того, правда, учень Григорія Савича Василь Томара у кінці XVIII століття звелів у селі збудувати Троїцьку церкву. "Тоді роки були важкі – неврожайні і дощові... Люди казали, що церква будується на людських спинах, мужичими мозолями... Одне їхнє бажання було – одговітись у новій церкві. Жінки все найкраще віддавали до церкви: рушники, скатертини, ікони... Відкрили на Тройцю. Тому й зветься вона Троїцькою... Красуня… А дзвони було чути дуже далеко. Кажуть, таких три було в усій Росії", – переказує спогади жителя села Федора Швидкого Степан Нехорошев. Селяни згадують, що відтоді церква стала окрасою і духовним центром села. Та до маєтку колишня слава вже не повернулася. А в ХХ столітті родинне гніздо Томар було і взагалі стерте з лиця землі.
– Приміщення поступово руйнувалися, частина з них була розібрана раніше. А на початку століття селяни розтягли їх на будматеріали, – каже директор Коврайської загальноосвітньої школи Людмила Різник. – Не зачепили тільки винний льох, збудований Степаном Томарою за проектом Григорія Сковороди, який бачив подібні в Угорщині. Пізніше Степан Томара набудував таких льохів у багатьох своїх селах, та зберігся тільки цей – перший. Люди чомусь пощадили цю споруду, можливо, їх злякали чутки, що там багато змій. За радянських часів там було колгоспне овочесховище, а нині це просто аварійний льох на шкільному подвір’ї.
Людмила Різник каже, що від маєтку Томар залишилися тільки підвалини – на них натрапляли і будуючи школу, і підводячи до неї водопровід. Не збереглася й родинна усипальниця Томар. Колишній директор школи Юхим Чудінович, за якого було створено шкільний музей Сковороди, встановлено йому пам’ятник і закладено сквер на Кравцевій горі, згадує:
– Коли неподалік від школи будували хату, були знайдені старовинні склепи усипальниці Томар. А надгробок Анни Томари, матері учня Григорія Сковороди, знайшли випадково у дворі одного з селян – він десь підібрав його, вже обточеного як для жорен, і використовував удома для господарських потреб...
Троїцька церква теж не збереглася – споруду, яка могла простояти ще століття, зруйнували вже в 1983 році.
– І не думайте, що це робила Москва – це робили місцеві, – каже Юхим Васильович. Він добре пам’ятає, як добротну церкву, що побувала вже й колгоспною коморою, й клубом, а останнім часом просто стояла пусткою, кілька днів били металевою болванкою – метрові стіни з цегли, зробленої руками місцевих селян, не піддавалися. Так було знищено останню матеріальну пам’ятку про аристократа, який найняв для свого сина в учителі українського філософа, поета і музиканта. Треба сказати, що син Василя Томари був у ХІХ столітті губернатором Києва, Томари поріднилися зі знатними російськими родами. Не так давно нащадок Томар Петро Толстой, що працює на Першому російському телеканалі в Москві, приїздив до Ковраю – знімав фільм про свій родовід.
– Члени його знімальної групи все дивувалися, чим таким знаменитий Сковорода, що йому в школі присвячений музей, – пригадує Людмила Різник.
У Григорія Сковороди діти були лише духовні. Та там, де він побував, бережуть пам’ять про нього. У 1970-х роках учні коврайської школи, збудованої на честь річниці радянської влади, зібрали відомості і створили його музей, посадили сад його імені. Їхні діти дбайливо все те доглядають. І спогади про Григорія Савича не зникли, як зникла примарна слава Томар. "Все – трава i лушпиння, все – тiнь, все минає; серцем же людина вiчна", – майже три століття тому казав про це сам Григорій Сковорода.
Підготував: Сніжана ЛИСЕНКО
Джерело: Прес-Центр