ВІКТОР ОЛЕКСЕНКО У ТВОРЕННІ КРАСИ

Наш унікальний Шевченків край виколихав безліч мистецьких талантів. У когорті новочасних мистців чільне місце посідає Віктор Андрійович Олексенко – заслужений художник України й доцент кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Цьогорічний червень став для знаного майстра образотворення ювілейним, отож пропонуємо ці штрихи до його славного життєпису…

Сходження

Віктор Олексенко з’явився на світ Божий 4 червня 1948 р. Хоча генеалогічне коріння художника від діда-прадіда знаходиться в Золотоноші, він є галичанином за місцем народження: ним стало місто Дрогобич. У цьому прикарпатському місті, тоді ще обласному центрі, працював архітектором його батько Андрій Семенович. Утім, вже через рік після народження Віктора родина повернулася на береги Дніпра, до Черкас, а причиною цього стало погіршення здоров’я мами, Катерини Сергіївни, котрій не підходив тамтешній клімат.Отож, від першого року появи на світ, життєва доля нашого героя була пов’язана з Черкаським краєм.

Віктор був у родині середульшим, зростав зі старшим братиком Владиславом і сестричкою Оленкою. У 1953 р. Олексенки переїхали до свого рідного міста Золотоноші, й саме тут для Віктора розпочалося шкільне навчання. А його місцем батьки обрали знаний у Золотоноші заклад – школу №4 (колишню класичну гімназію, яку свого часу закінчували відомі майстри літературного слова Семен Скляренко й Микола Терещенко). Тут Віктор навчався з першого до п’ятого класу. Цікава деталь: він є однокласником автора цих рядків, щоправда мені випало навчатися в цьому класі вже набагато пізніше…

З вирішенням житлової проблеми, родина наприкінці 1950-х повернулася до Черкас, за місцем роботи батька – архітектора проєктної установи. А Віктор продовжив шкільне навчання: спочатку в міській школі №10, а повну середню освіту здобув уже в школі №19. Навчався доволі успішно, найбільше вподобав гуманітарні дисципліни і, звісно, образотворче мистецтво. З ним він поріднився ще від дитсадка, а батьки усіляко сприяли розвитку таланту сина, забезпечуючи його усім необхідним для образо- творення. У Золотоноші Віктор відвідував заняття гуртка юних художників, а в Черкасах навчався азам малярства в знаного художника-педагога Едуарда Гудзенка. Поряд із малюванням підліток захопився й вирізанням лобзиком на фанері, й квартиру Олексенків буквально заполонили створені талановитим хлопцем оздоблені химерними узорами рамки, вази тощо. Уже тоді твори юного художника демонструвалися на міських учнівських виставках і діставали схвальну оцінку.

Настав час прощання зі школою, а юнак вирішив поки не вступати на навчання й випробувати себе в конкретній справі. У 1966 р. він поїхав до Ташкента, який був зруйнований землетрусом, і взяв участь у його відбудові. Тут зустрів свою життєву долю: дівчину Ліку, й невдовзі закохані побралися. Після середньоазійських мандрів молода родина прибула до Черкас, де Віктор присвятив себе улюбленій справі: став художником-оформлювачем на заводі «Хімреактив». Набувши впродовж двох років практичного досвіду, подався до Одеси, де вступив до Державного художнього училища ім. М. Б. Грекова – знаного в Україні мистецького освітнього закладу. До речі, його свого часу його закінчували народний художник Іван Бондар і заслужений художник Віктор Афонін. У Південній Пальмірі Віктор навчався у відомих педагогів – Юрія Коваленка, Анатолія Шопіна, заслуженого художника України Костянтина Філатова. В. Олексенко прийняв тут на своє озброєння традиції одеської школи малярства, зокрема прихильність до імпресіонізму й авангардизму.

Повернувшись після закінчення училища до Черкас, Віктор Андрійович деякий час очолював студію образотворчого мистецтва юних художників та, працював оформлювачем торгової реклами при Черкаській облспоживспілці. А від 1977 р. упродовж 21 року обіймав посаду художника-монументаліста у Черкаських художньо-виробничих майстернях Спілки художників України. Поряд із виконанням замовлень плідно працював в царині індивідуальної творчості, і вже від 1979 р. його твори демонструвалися на солідних художніх виставках.

Усвідомлюючи потребу подальшого вдосконалення, Віктор Андрійович вступив до Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (м. Львів). Тут він вивчав теорію мистецтва та отримував майстер класи від відомих наставників: професорів Володимира Овчіннікова і Христини Саноцької, заслуженого художника Сергія Іванова, художника Петра Приведи, скульптора Василя Гурмака та ін. Львівська школа значною мірою визначила мистецькі орієнтири молодого художника й забезпечила перетворення його в зрілого майстра пензлю.

Творче розкрилля

Через два роки після завершення навчання у Львові Віктор Андрійович став членом Спілки художників України. А коли лихі 90-ті унеможливили функціонування творчих структур Спілки, він пристав на пропозицію відомого видавця Олександра Третьякова стати художнім редактором черкаського видавництва «Брама». Ці 5 років творчої біографії художника виявилися напрочуд плідними в художньому оформленні та верстці найрізноманітніших видань.

Зі створенням в університеті ім. Б. Хмельницького кафедри образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва Віктор Андрійович ось уже 20 років (ще один ювілей!) навчає майбутніх художників, майстерно викладаючи їм курси академічного живопису, комп’ютерного дизайну, художньо-комп’ютерної та книжкової графіки. Студенти в захваті від занять кафедрального ветерана, відзначаючи його сучасність, креативність, вражаючу фаховість, комунікативність, справедливість і чуйність. А завідувачка кафедри Лілія Полудень (до речі, також учениця ювіляра) додає: «Він завжди крокує в ногу з часом й бездоганно володіє сучасними технологіями графіки й малюнку».

Віктор Андрійович займається й науковою діяльністю в царині мистецтвознавства та методики навчання. За результатами досліджень ним опубліковано щонайменше 27 наукових та методичних праць. А ще він став учасником десятків наукових конференцій різних рівнів, в тому числі й міжнародних (наприклад, у Токіо).

Та головним вектором життєдіяльності творця є невтомна робота на високошляхетній стезі творення краси. Багатоманіття його творчих уподобань, а, головне, їхніх результатів, воістину гідне подиву. Станковий живопис, комп’ютерна, промислова й книжкова графіка, а ще естамп, інсталяція, асамбляж – це далеко не повний перелік мистецьких жанрів, у яких працює цей художник із доволі оригінальним творчим почерком. Гарно вдаються Майстру й об’ємно-просторові композиції.

Віддаючи певну данину традиції, мистець значною мірою прихильний до постмодерних тенденцій, символізму й архетипізму. Станом на сьогодні (а ще й далі буде!) у творчому доробку В. Олексенка вже понад півтисячі мистецьких творів, в тім числі 300 малярських, 200 – станково-графічних, 40 естампів тощо. Серед найвідоміших – його полотна «Джерело», «Містерія Аратта», «Одвічний герць», «Пророк», естамп «Гімн коханню», інсталяція «Як він ішов», асамбляжі «Богом даний» і «Отверзи вуста свої» та ін. Його творчість адресована духовно вишуканому глядачеві, наділеному належним мистецьким кругозором. Твори художника зберігаються у фондах музеїв краю, а також приватних колекціях України та зарубіжжя (зокрема, Бельгії, Німеччини, Польщі).

Оригінальністю відзначається й книжкова графіка у виконанні В. Олексенка. Ним здійснено верстку та проілюстровано кілька десятків книг, і в цьому ряді особливо виділяються ошатністю його оформлення збірки поезій Валентини Коваленко «Трунок Сварожого рогу» та «Перелесниця». А оздоблена ним книга «Доба туманів» визнана в Україні однією з найкращих.

Хист умудреного досвідом графіка уможливив і досить плідний результат в галузях геральдики й вексилології. Зокрема, у співпраці з геральдистами ним створено десятки гербів та прапорів населених пунктів Черкащини, зокрема, Чорнобая, Суботова, Городища та ін.

У активі відомого художника – 17 персональних виставок, котрі проходили в Києві та Черкасах. А ще він узяв участь у кількох десятках всеукраїнських і міжнародних виставках, книжкових фестивалях. Особливо запам’яталися йому мистецькі пленери в Кракові та Чернівцях, які зібрали багатьох художників України й Західної Європи. Родзинкою виставкової діяльності мистця стала його участь на архіпрестижниих  виставках «Europ’Art 98»(м. Женева, Швейцарія, 1998 р.) та «Swiss Artists Forum 99»(м. Сан-Галлен, Швейцарія, 1999 р.).

Бог і батьки нагородили Віктора Андрійовича ще й хистом творення літературного слова. У цій царині творчості йому вдається органічне поєднання образотворення з віршуванням через застосування специфічних жанрів поезографії, зоропоезії тощо. Досить гарною є й Олексенкова проза. Уже побачили світ три його літературні збірки: «Доктрина серця», «Крик», «Космічні вібрації». Ця сув’язь слів з графічними зображеннями, зворушливий діалог із читачем виглядає досить свіжо й модерно, засвідчуючи прихильність автора до експериментаторства й авангардизму як у живопису, так і словотворенні.

Прийшло й визнання значного внеску В. Олексенка в сучасне національне мистецтво: у 2009 р. його поціновано почесним званням «Заслужений художник України». Відзначений він і почесними грамотами та дипломами НСХУ та Мінкульту, а також численними регіональними відзнаками.

Віктор Андрійович був щасливий у шлюбі зі своїм першим і останнім коханням, дружиною Лікою Степанівною (світла їй пам'ять!) – талановитою публіцисткою, авторкою десятків статей і книги, членкинею НСЖУ. Донька ювіляра Анжела є кандидаткою педагогічних наук і викладає нині студентам Черкаської медичної академії.

Колектив наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича щиросердно вітає Віктора Андрійовича з ювілеєм! Міцного Вам здоров’я, миру, добра, здійснення усіх творчих задумів!

Григорій Голиш, директор наукової

 бібліотеки імені Михайла Максимовича