КРОПИВНЯНИН ІЛЛЯ ШУЛЬГА: ПОВЕРНЕННЯ ІЗ НЕБУТТЯ

Чи багато ми знаємо про Іллю Шульгу? Переконаний, що майже нічого, і на це є свої причини. А між тим він належить до яскравих мистецьких небожителів, які гідно репрезентують Шевченків край. Автор по- над тисячі малярських робіт, цей художник став одним із представників «розстріляного Відродження» 1930-х років. У липні цього року виповнилося 145 років від дня народження видатного мистця...

Від козацьких джерел

Є в золотоніському краї село, котре свого часу зажило слави потужного козацького осередку. Це Кропивші, 350 літ тому – полковий центр і резиденція полковника Филона Джеджелія – сподвижника Богдана Хмельницького. У цьому поселенні 20 (8 за старим ст.) липня 1878 р. і народився Ілля Максимович Шульга, який із молоком матері увібрав у своє єство трепетно-шанобливе ставлення до козацької минувшини. Босоногим і голодним було його дитинство, бо зростав майбутній геній пензля в бідняцькій родині, де й хліба наїдалися хіба що на великі свята. Уже змалку заробляв якусь копійчину чи кухлик молока, працюючи підпаском при череді. На одинадцятому році життя в хлопчини яскраво виявився малярський хист: спочатку він дивував усіх здатністю копіювати картини, а згодом і самостійно відтворював витончені дива тамтешньої природи.

Друзі батька, розуміючи, що це може бути Божим даром, допомогли прилаштувати хлопчину до художньої майстерні в Києві. Одначе, замість навчання, Ілля виконував гам різноманітну чорнову роботу: тер фарбу, розносив виготовлені замовлення. Таке становище не приносило Іллі ніякого задоволення, адже він прагнув щодень створювати власні картини, і тому найнявся на робочу підмайстром до австрійського мистця Де-Ольма, котрий якраз практикував тоді в Києві.

Учень Мурашка й Рєпіна

У житті більшості духовних геніїв є певний знаковий рубіж, який кардинально впливає на їхню творчу долю. Таким для І. Шульги став початок навчання в знаменитій «малювальній» школі легендарного українського живописця Миколи Мурашка. Тут молодий художник навчався два роки, і в 1899 р. попрямував до Москви, де став учнем мистецької школи живопису, архітектури та будівництва. Йому пощастило з учителями, адже в цьому закладі навчали образотворенню класики живопису В. О. Серов, А. Ю. Архипов, М. О. Касаткін, К. О. Коровім. Під впливом своїх великих учителів молодий мистець остаточно утвердився на позиціях реалістичного методу малярства.

Настав рік 1903. Живописну школу І. Шульга закінчив з відзнакою й двома срібними медалями. Здавалося, вже можна було б припинити навчання й нарешті перейти на самостійні мистецькі хліби. Та Ілля вирішив, то ше зарано ставити крапку на власному освітньому вдосконаленні. Завершити навчання він вирішив у столичному Санкт-Петербурзі. Його там чекала наука від великого Метра живопису Іллі Рєпіна в найпрестижнішому на той час мистецькому закладі – Петербурзькій академії мистецтв. У «північній Пальмірі» наш земляк наполегливо торував власну творчу стезю. За блискуче виконану дипломну роботу – картину «Козаки пішли» – І. . Шульга в 1909 р. отримав звання «вільного мистця». Підбадьорюючи молодого майстра, І. Рєпін говорив: «Не забувай, що в художньому мистецтві є тільки два Іллі - це я і ти». Воістину, то були пророчі слова для кропивнянина.

Подільсько-золотоніський період

У 1910 р. уже як дипломований художник, Ілля Максимович разом із дружиною та донькою кидає свій життєво-творчий якір у Вінниці. Тут він уперше серйозно почав захоплюватися світловими зображальними ефектами в мистецтві написання картин. Створені ним пейзажі й сюжетні картини «Зелене свято», «Рідна хата», «Водяний млин», «Малі хутори» та інші сповнені синівської любові до неповторних щедрот рідної землі й відзначаються у вираз неністю мазків і яскравістю барв. Власне, саме в подільський період утверджується пріоритетна у творчості нашого земляка тематика, пов'язана з козаччиною та героїчним минулим українства. Відзначаються реалістичністю його полотна «В’їзд Хмельницького до Києва», «Переїзд полковника Джеджелія через село Крогіивну», «Козача розвідка», «Мазепа» та ін.

У буремному 1919, коли Вінниця опинилася в епіцентрі боїв, Ілля Максимович з родиною оселяється майже на десятиріччя в більш-менш спокійній Золотоноші. Тут він до тонкощів відпрацьовує творення портретів та пейзажів. Серед золотоніського циклу творчості художника виділяються картини «Шевченко па етюдах», «Мазепа», «Діти на перелазі» та ін. Утім, душа І. Шульги рвалася до знаменитого мистецького центру, до Києва, звідки й почався його політ у високі духовні світи.

Від слави до Голгофи

У 1928 р. мистець здійснює свою мрію й перебирається до тоді ще не столичного Києва. Образотворення він поєднує з педагогічною роботою: від 1934 р. викладає в Київському художньому інституті, де здобуває вчене звання професора. У це, як виявилося, останнє десятиріччя його життя, нашому іменитому землякові творилося, як ніколи, плідно. На виставці 1934 р. у Києві глядачі були в захваті від портретних робіт мистця «П. К. Саксаганський», «М. К. Зеров», «Автопортрет». Високу оцінку отримали також картини «Діти», «На капусті», пейзажі «Весна», «Бузок», «Літо» та ін. Мистецтвознавці підкреслювали унікальність реалістичних полотен художника, де «грає» кожна деталь, кожен штрих і світлотінь, несучи глибоке смислове навантаження.

У 1937 р. художник знову займає чільне місце на столичній виставці робіт. Йому співають дифірамби, а щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі» (з огляду на «ідеологічно витриманий сюжет»). За всіма ознаками, то був зоряний час життя і творчості І. Шульги. Утім, уже тоді над художником почали нависати зловісні хмари владної неприязні. Ще б пак, він насмілився писати полотна винятково на теми українства, і, що особливо «небезпечно», на козацькі теми, та ще й у викладанні послуговувався не «великим-могучим», а лише солов’їною, материнською мовою.

Відтак, владці вирішили влаштувати художникові єзуїтський тест на його лояльність до режиму. Вони поставили вимогу, аби він створив картину про українських вождів Г. Петровського та С. Косіора. Та І. Шульга твердо заявив, що в нього «немає натхнення писати партійних бонз, бо це суперечить його духу вільного мистця». Терпець влади увірвався занадто швидко. Темної березневої ночі 1938-го до будинку Шульги під’їхав «чорний воронок» і за мить Іллю Максимовича вивели з квартири у кайданках. Органи НКВС у традиціях тих лихозвіених часів висунули художнику звинувачення в українському буржуазному націоналізмі й навіть шпигунстві. У кримінальній справі його постійно називають «мазснівцем», а вирок був швидким і суворим: його засудили вісім літ таборів. Утім, кати знали, що шансів повернутися додому у занедужалого Т. Шульги вже не було. На початку 1939 р. дружина Іллі Максимовича отримала повідомлення, що її чоловік помер у пересильній тюрмі Петропавловська 19 грудня (на день св. Миколая) 1938 р. (у віці бО літ).

Збережемо пам'ять

Знавіснілі у своїй люті до непокірного живописця можновладці намагалися стерти з духовної пам’яті і його творчий доробок: кілька сот чудових малярських робіт Іллі Максимовича було знищено чи розпорошено. Може, цей вандальський задум сталінських посіпак і вдався би повністю, аби не здійснила подвиг збереження частини доробку художника його дружина Лідія. Вона емігрувала з донькою до СІІІА (містечко Боулдер у штаті Колорадо) й зуміла вивезти туди понад сімдесят картин. Українська діаспора СІІІА зберегла для світу ці геніальні твори: там, за океаном, є навіть невелика картинна галерея кропивнянина.

А що в нас зроблено задля увічнення пам’яті мистецького генія? Та майже нічого, окрім хіба що кількох рядочків про нього в енциклопедії та неопублікованого блогу письменника О. Горобця... Вірус безпам’ятства, чи то б нак вибірковості пам’яті, яким ми інфіковані ще в радянську добу, схоже, й досі сидить у нині сущих. Утім крига скресла: нещодавно в його рідному селі Кропивна одна із вулиць отримала нарешті імя великого майстра пензля.

Григорій Голиш, директор наукової

бібліотеки ім. Михайла Максимовича