ЖИТТЄВА ТРАЄКТОРІЯ ПРОФЕСОРА МІНАЄВА

Наука відкриває тим, хто їй служить,

грандіозні перспективи.

Ф. Жоліо-Кюрі

За авторитетними рейтинговими оцінками до числа найрезультативніших вчених-хіміків України та найкращих науковців системи закладів МОНУ входить Б. П. Мінаєв, доктор хімічних наук, завідувач кафедри хімії та наноматеріалознавства нашого університету. Його справді унікальні заслуги в царині науково-дослідницької роботи поціновані почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України», орденом «За заслуги» 3-го ст., а ще його обрано академіком Академії наук Вищої школи України, надано звання Соросівського професора та нагороджено кількома престижними міжнародними преміями. 21 вересня минуло 80 років від дня його народження й, до того ж, якраз цьогоріч підоспів ще один пам’ятний рубіж: 55-річчя його наукової діяльності.

Ювіляр розпочав свій земний шлях у воєнному 1943-му на Уралі, в місті Свердловськ (нині Єкатеринбург). Зростав у родині службовців: батько Пилип Прокопович обіймав високі керівні посади (голова облвиконкому, міністр промисловості будматеріалів Казахстану), а мама Тетяна Миколаївна працювала вчителем історії, а потім бібліотекарем.

Б. Мінаєв здобув середню освіту в школі №3 м. Караганди і вже з учнівської лави захопився фізикою. Тому в 1962 р. вступив на фізичний факультет Томського держуніверситету. Уже в студентські роки займався дослідницькою роботою, брав участь у наукових конференціях. Талановитий студент був помічений в академічних колах, і після закінчення університету його прийняли до аспірантури. У 1973 р. Борис захистив кандидатську дисертацію з проблеми теоретичних розрахунків електронної будови барвників з урахуванням внутрішніх магнітних взаємодій. Указана тема репрезентує фізичну хімію як інтегровану науку, що народилася на їхньому стику. Зрештою молодий  учений остаточно утвердився в думці, що зробив правильний вибір напряму своїх наукових пошуків, адже вони мають не лишень фундаментально-теоретичне, але й прикладне, практичне значення.

Свою трудову діяльність розпочав ще в 1970 р. на посаді молодшого наукового співробітника Сибірського фізико-технічного інституту.До речі, саме в Томську опанував роботу на ЕОМ, кожна з яких тоді займала площу солідного кіноглядацького залу. А згодом його запросили на викладацьку та наукову роботу до Карагандинського державного університету, де спочатку обіймав посаду доцента кафедри теоретичної фізики, а потім завідував кафедрою фізхімії.

Його понад десятирічні теоретичні напрацювання зацікавили московських світил, зокрема Б. Мінаєв отримав вагому підтримку від наукового метра, самого академіка В. О. Легасова. Саме він ініціював здобуття молодим вченим наукового ступеня доктора хімічних наук за темою «Теоретичний аналіз і прогнозування ефектів спін-орбітальної взаємодії в молекулярній спектроскопії й хімічній кінетиці»без написання тексту дисертації, на основі результатів моїх досліджень та опублікованих праць. Відтак, у 1984 р. вчена рада Інституту хімічної фізики АН СРСР (до її складу входило й два Нобелівських лауреати) одностайно присудила Б. Мінаєву докторський ступінь.

У тому ж, пам’ятному для нього році новоспечений доктор наук очолив у КарДУ кафедру квантової хімії (таких кафедр було лише дві на веськолишній Союз). Попри на той час ще молодий вік Б. Мінаєв встиг зажити слави успішного вченого й організатора науки, відомого в Казахстані та за його межами. Утім наприкінці 1980-х рр., в розпал горбачовської перебудови, він перестав відчувати себе на казахській землі достатньо комфортно. Дедалі більше дратувала тамтешня політична нестабільність, фактичне згортання наукових проєктів, а відтак зріла думка про зміну місця життєдіяльності.

Вибір упав на Україну, адже в Борис Пилипович має саме українське генеалогічне коріння. Свого часу на хвилі столипінських реформ зі Слобожанщини на Алтай переїхав його прадід-українець Прокоп Никанорович і мабуть саме тому Борисів батько інколи вживав українські фрази, а сина відправляв до школи у вишиванці. Професор вирішив оселитися в Черкасах, бо в це ошатне наддніпрянське місто закохався, так би мовити, з першого погляду. До того ж, саме тут вирішилося й питання працевлаштування: Б. Мінаєва запросили очолити кафедру хімії в Черкаському державному технологічному університеті. Праці в цьому виші знаний учений віддав 19 років свого життя.

А по тому в якийсь момент відчув, що вичерпав свій науковий потенціал у стінах галузевого ЗВО. Окрім цього, з об’єктивних причин там вченому-хіміку не вдалося створити серйозну наукову школу з фізичної хімії, тамтешнє керівництво почали дратувати часті відрядження професора до Європи. Тому переважно з міркувань наукових перспектив Борис Пилипович очолив кафедру хімії класичного університету й провідного закладу вищої освіти Центральної України – ЧНУ ім. Б. Хмельницького.

Тут знаному вченому вдалося створити наукову школу із вагомими результатами досліджень. У 2011 р. при ЧНУ було започатковано роботу науково-дослідного інституту фізики і хімії функціональних матеріалів, який і очолив професор Б. Мінаєв.

Пріоритетними напрямами досліджень у цій науковій структурі стали розробка сонячних батарей як джерела електроенергії, отримання нових барвників для світловипромінювальних діодів, а також органічних матеріалів (наприклад, присадок для підвищення октанового числа бензинів, компонентів гербіцидів, добрив і навіть ліків з мікрочастинками диспертного золота). Велику увагу було приділено й нанотехнологіям. Зокрема, було теоретично передбачено існування нового полімера – напівпровідника з дуже цікавими люмінесцентними властивостями. Зі зрозумілих причин його було названо «Черкасит».

У професора Б. Мінаєва – справді вражаючий науковий доробок, який може стати предметом гордості цілої наукової установи. Його перу належить понад 700 публікацій, в тому числі 6 монографійі скільки ж посібників. Сотні статей побачили світ у рейтингових (міжнародних) часописах англійською мовою. За даними інформаційно-пошукової системи Scopus індекс Гірша (показник цитованості вченого) дорівнює 46, а Webofscience – 56. Загалом у активі вченого – понад 10700 цитувань (!)

Він став учасником велелюдних наукових симпозіумів у Англії, Іспанії, Італії, Китаї, Німеччині, Польщі, США, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції, Японії і кожне відрядження стало певною віхою наукової біографії вченого. Особливо вкарбувалися в його пам’ять міжнародна конференція в Токіо 2001 р., у якій взяли участь вчені-хіміки з 50 країн світу, міжнародний конгрес з наноматеріалознавства, що проходив на борту морського лайнера у Швеції (2012 р., понад 60 країн-учасниць).

Професор турботливо дбає про підготовку молодої зміни: під його керівництвом захищено 16 кандидатських дисертацій, та ще був консультантом 5 докторських. Він пишається своїми учнями, нині докторами філософії в галузі хімії Сергієм Бондарчуком, Наталією Карауш, Глібом Баришніковим (нині працює Університеті м. Лінчепінг, Швеція), доктором хімічних наук Олександром Лободою (провідний науковий співробітник Інституту колоїдної хімії і хімії води НАН України) та ін.

Борис Мінаєв керує і міжнародними науковими проєктами. Зокрема, в 2007 – 2009 рр. під його орудою виконувався спільний українсько-румунський та українсько-американський проекти з нанотехнологій, потім мені випало очолити вже українсько-шведський проєкт. Кафедра нині реалізовує два наукові держбюджетні проєкти у взаємодії із Львівською політехнікою, а також університетами міст Каунас (Литва), Стокгольм (Швеція) і Копенгаген (Данія). Сам учений довгі місяці на запрошення солідних дослідницьких установ працював над реалізацією наукових проєктів у Данії, Норвегії, Франції, Швеції та інших країнах. Упродовж майже двох років (2015 – 2016 рр.) вів дослідницьку роботу в Пекіні (Інститут хімії), куди його особисто запросив сам президент Академії наук Китаю.

Поряд з викладанням у нашому університеті професор досить багато часу проводить на викладацькій роботі в далекому зарубіжжі. Зокрема, у Стокгольм його запрошено для викладання «вахтовим режимом» квантової хімії у Вищій королівській школі. А ще читав лекції студентам університетів у шведських містах Упсала та Лінчепінг. Неодноразово запрошувався з цією метою й до Євразійського університету ім. Гумільова, що знаходиться в Казахстані (м. Астана). Залежно від складу й запитів слухацької аудиторії, а також країни, в якій проходять викладацькі студії, Б. Мінаєв, як правило, користується двома мовами: українською чи англійською, якими володіє однаково вільно.

Вірною дружиною ювіляра й надійною соратницею по дослідницькому цеху є кандидат хімічних наук, старша наукова співробітниця наукової частини ЧНУ Валентина Мінаєва, з якою у парі Борис Пилипович вже понад пів віку. Чимало наукових праць створено професором у співавторстві із дружиною, удвох вони беруть участь у багатьох наукових заходах, закордонних відрядженнях.

Рідний брат ювіляра Володимир здобув науковий ступінь кандидата філології, працював доцентом, завідував кафедрою Усть-Каменегорського державного університету.

На запитання про спосіб проведення вільного часу незмінно чуєш від ювіляра надкоротку відповідь: його по суті не залишається, бо він ущент заповнений  квантовою хімією. Утім, у дуже рідкі години дозвілля любить переглядати спортивні програми (свого часу грав за команду «Динамо» з водного поло і навіть став чемпіоном Казахстану та призером СРСР із цього виду). А ще захоплюється читанням хорошої художньої літератури.

Отаким насиченою й добротворною є життєтворчість Бориса Мінаєва. Колектив наукової бібліотеки щиро вітає визнаного лідера університетської науки. Нехай Вам здоровиться й твориться ще багато літ, вельмишановний Борисе Пилиповичу!

Григорій Голиш,

директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича