135 років Михайлу Драй-Хмарі

10 жовтня минає 135 років від дня народження українського поета доби «розстріляного відродження», літературознавця, перекладача Михайла Опанасовича Драй-Хмари (1889 – 1939 рр.). Він народжений 28 вересня 1889 р. у с. Малі Канівці, виховувався в родині заможних селян (батько – писар). Навчався в Черкаській гімназії, Колегії П. Галагана в Києві, на історико-філологічному факультеті Київського університету (1910 – 1915 рр.). Був залишений на кафедрі слов’янознавства для підготовки  професорського звання, працював у бібліотеках і архівах Львова, Бєлграда, Будапешта, Загреба, Бухареста. У 1910 р. одружився з гімназисткою Н. Длугопольською, 1923 року народилась донька Оксана (пізніше – Ашер, відома літературознавиця).

У 1918 – 1923 рр. обіймав посаду професора Кам’янець-Подільського університету, потім Київського медінституту. Деякий час працював у НДІ мовознавства Всеукраїнської академії наук (1930 – 1933 рр.). Його послідовна проукраїнська позиція стала підставою звинувачення в націоналізмі і першого арешту в 1932 р. У 1935 р. його заарештували вдруге й присудили 5 років заслання на Колимі. Помер у січні 1939 р. на 50-му році життя.

М. О. Драй-Хмара був поетом-неокласиком. Разом з М. Рильським, М. Зеровим, М. Філіповичем створив творче об’єднання «Гроно п’ятірне нездоланних співців». У 1926 р. вийшла його перша й остання прижиттєва збірка «Проростень», де переважає пейзажно-філософська лірика.

Наш земляк був справжнім поліглотом, знав 19 слов’янських і західноєвропейських мов, а також старогрецьку й латину. Він зажив слави знаного перекладача: зокрема, з польської перекладав твори А. Міцкевича, з німецької С. Цвейга, з французької – Бодлера, Верлена, Готьє. Залишив він слід і як літературознавець.

Ім’я відомого українця повернуто із забуття в роки української незалежності. У 2015 р. видано найповніше зібрання творів поета. У столиці завдяки ініціативі та організації відомого просвітника, односельця літературної знаменитості, з’явилася меморіальна дошка М. Драй-Хмарі. Його іменем названі вулиці в Києві, Дніпрі, Миколаєві, Полтаві та ін.

І клаптик неба,
розп’ятий на гратах, і нездріманне око
у «вовчку»…
Ні. ні, на вороних
 уже не грати:
я – в кам’янім,
у кам’янім мішку.