ПРОСВІТНИЦЬКА МІСІЯ МИКОЛИ ТОМЕНКА

«Прожити кожний день так, аби щовечора знаходилася відповідь на питання: «Що я зробив для України?» – таким є кредо й філософія життєдіяльності нашого іменитого сучасника Миколи Володимировича Томенка. Політик, який сягнув владних вершин, і невтомний громадський діяч, успішний вчений-політолог та історик і талановитий педагог, український просвітник і послідовний провідник національної ідеї, ініціатор і фундатор впровадження багатьох культурологічних проєктів і патріотичних акцій – цей перелік далеко не вичерпує усіх граней напрочуд усебічної діяльності цього українського достойника. Цьогоріч у грудні виповнилося 60 років від дня народження нашого знаного краянина.

Від Малих Канівців до столиці

Життєвий шлях М. Томенка розпочався 11 грудня 1964 р., а його рідні пенати знаходяться в с. Малі Канівці Чорнобаївського (нині Золотоніського) району, що розкинулося неподалік смт Чорнобай по обидва береги тихоплинної річечки Ірклій. Це поселення з понад 370-літньою козацькою історією стало малою Батьківщиною відомого поета-неокласика й перекладача, яскравого представника українського Розстріляного відродження Михайла Драй-Хмари. Микола зростав у простій селянській родині Володимира Пилиповича й Катерини Марківни Томенків. Змалку разом із ровесниками любив бувати на старих курганах (доби бронзи) чи на Робленій могилі: околиці села були багатими на ці свідки сивої давнини, а відтак у душу хлопця зронялися зерна любові до минувшини рідного краю. А ще залюбки прямував до півторастолітнього дуба Іванова, охоплював його могутній стовбур разом з кількома друзями, аби примножити свої сили.

Шкільне навчання Миколи спочатку проходило в школі його рідного села, але позаяк там була лише восьмирічка, завершував його вже в сусідніх Великих Канівцях. Батьки пишалися успіхами свого сина: один із найкращих учнів, відмінник навчання, переможець предметних олімпіад, активіст, спортсмен, здобув з легкої атлетики перший юнацький розряд. Не зважаючи на великі успіхи в навчанні, медалі одначе не отримав: цьому завадила одна-єдина «четвірка» із креслення.

Після закінчення школи в 1982 р. Микола вступив на історичний факультет найпрестижнішого українського вишу – Київського університету ім. Т. Шевченка. Утім, менше ніж через рік навчання в університеті довелося перервати: в 1983 р. Миколу призвали до лав Збройних Сил, а відтак розпочався доволі драматичний етап його життя. Адже тоді якраз у розпалі була війна в Афганістані й наш земляк після закінчення в Ашгабаді школи сержантів потрапив у вогняне пекло боїв з моджахедами. Воював біля Баграму у складі мотострілецької частини й уже тоді усвідомив неправедність інтервентської місії радянського воєнного контингенту, проте вголос про це тоді небезпечно було говорити. Уже пізніше колишній «афганець» ініціював прийняття закону про категоричну заборону використання українських вояків у будь-яких зарубіжних збройних конфліктах.

Якраз на старті горбачовської «перебудови», Микола повернувся в стіни рідного університету вже достатньо загартованим і зрілим. Він  був у числі найуспішніших студентів, одначе відзначався значною дискомфортністю у спілкуванні з викладачами, часом заганяючи їх у глухий кут своїми незручними запитаннями. Цікаво, що в 1989-му Микола переміг на альтернативних виборах секретаря комсомольської організації університету, проте вже невдовзі ініціював розпуск комсомолу й створення натомість Асоціації молодіжних організацій. Сповідуючи принципи плюралізму й студентської «багатопартійності», він усіляко сприяв Олесю Донію в його розбудові студентської спілки.

Дедалі більше М. Томенко переконувався в приреченості «червоної імперії» й появі історичного шансу на створення незалежної держави. Саме тому він став одним із фундаторів Народного руху України, обраний членом оргкомітету з проведення установчого з'їзду цієї масової опозиційної структури. У жовтні 1990 р. Микола – один із учасників Революції на граніті

Утім, попри неймовірну зайнятість громадсько-політичною діяльністю, Микола одначе знаходив час і для науково-дослідницької роботи, якою займався ще з студентських років. Успішно закінчивши аспірантуру при рідній «альма матер», він у 1992 р. захистив дисертацію з досить актуальної й полідисциплінарної теми «Проблема державності в програмних документах і діяльності сучасних політичних партій України: історико-політичний аналіз».

На авансцені української політики

По тому молодий учений очолив центр суспільних досліджень Фундації імені В'ячеслава Липинського, а від 1993 р. став віце-президентом Асоціації молодих українських політологів і політиків. У 1995 р. він обійняв посаду директора Інституту посткомуністичного суспільства (пізніше Інституту політики). До речі, саме М. Томенку належала ідея викладання політології як окремої дисципліни, а відтак разом зі своєю командою Микола Володимирович розробив і відповідну навчально-методичну базу. Поряд із зазначеним, він ще й завідував кафедрою політичних наук  Інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, перебував на посадах доцента (перегодом завідувача) кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Уже тоді згідно з опитуванням, проведеним Українським національним інформаційним агентством (УНІАН), Миколу Томенка було визнано найкращим політичним аналітиком (політологом) 1998 та 1999 років.

На парламентських виборах 1998 р. наш земляк висунув свою кандидатуру в народні депутати України, одначе його партія «Реформи і порядок», за виборчими списками якої він балотувався (№15), не пройшла 4% бар’єр.Утім, ця невдача тільки загартувала М. Томенка як перспективного політичного бійця. Уже в 2002 р. він був  обраний нардепом від блоку В. Ющенка «Наша Україна» (№ 62) і очолив у парламенті Комітет з питань свободи слова та інформації, активно виступав проти тиску президентської влади на ЗМІ.

Микола Томенко став одним із провідних організаторів Помаранчевої революції як «польовий командир» Майдану й член Комітету національного порятунку. Після обрання В. Ющенка Президентом України наш краянин обійняв високу посаду віце-прем'єр України з гуманітарних та соціальних питань в уряді Ю. Тимошенко й розпочав реалізацію багатьох державних проєктів у царині української освіти, культури, соціальної, молодіжної політики та спорту. Утім, його урядова каденція тривала всього 8 місяців: уже на початку вересня 2005 р. політик пішов у відставку, виступивши із резонансними викриттями фактів корупції в найближчому оточенні глави держави (тут вчергове спрацювала притаманна М. Томенку незламна й послідовна безкомпромісність).

Все ж він і не думав залишати поле політичних баталій. На парламентських виборах 2006 р. Микола Володимирович здобув нардепівський мандат за списком БЮТ (№3) і очолив парламентський Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. У лютому 2007 р. був обраний заступником голови Верховної ради, одначе перебував на цій посаді лише кілька місяців. Адже попереду були позачергові парламентські вибори, нова депутатська каденція за списком БЮТ й повторне обрання віце-спікером ВРУ, цього разу більш ніж на п’ять років (до грудня 2012 р.).

У найвищому законодавчому органі наш земляк повсякчас і наполегливо відстоював україноцентричну й проєвропейську політичну лінію, вступаючи в гостру полеміку з регіоналами. А 4 липня2012 р. він навіть подав у відставку після прийняття Верховною Радою з подачі проросійських сил контроверсійного й україножерського закону «Про засади державної мовної політики».

Від грудня 2012 до листопада 2014 р. М. Томенко – народний депутат України VII скликання від партії ВО «Батьківщина» (№ 10 у виборчому списку) й голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, активно виступав за прийняття Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України». На цей час припали й події Революції гідності, в якій взяв активну участь і Микола Володимирович (перебував у режимі постійного чергування на важливій локації Майдану побіля головної трибуни).

Саме в ті доленосні й водночас драматичні часи М. Томенко змінив свої партійні орієнтири й у квітні 2014 р.,  як голова створеного ним фонду «Рідна країна», підтримав Петра Порошенка у виборах Президента, став його довіреною особою й уклав з ним угоду про розроблення та реалізацію «Гуманітарної стратегії України». У результаті на парламентських виборах жовтня  2014 р. М. Томенко здобув мандат народного депутата України VIII скликання від партії «Блок Петра Порошенка» (№ 8 у списку), обійнявши посаду заступника голови депутатської фракції та (перегодом) Голови комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Та проте вже через рік на хвилі розчарування політикою Президента, на знак протесту проти ухвалення антисоціального та антигуманітарного Державного бюджету на 2016 рік він публічно оголосив своє рішення про вихід з фракції та проурядової коаліції.

Ця парламентсько-детективна історія продовжилася 29 березня 2016 р., коли Голова ВРУ Володимир Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень М. Томенка. Проте Микола Володимирович й гадки не мав здаватися і подав позов до Вищого адмінсуду України з категоричною вимогою скасувати цю несправедливу ухвалу. Та, на жаль (і прогнозовано!), суд таки підтримав позицію спікера парламенту. Отож, уже офіційно, від липня 2016 р. безперервна парламентська каденція (вже п’ята за рахунком) нашого земляка завершилася (сподіваємося, що наступні – ще попереду!).

На службі науці й просвітництву

Тепер Микола Володимирович міг повністю зосередитися на своїй науково-просвітницькій діяльності, яку, попри неймовірну зайнятість і перебування в перманентному режимі політичної турбулентності, ніколи й не полишав. Тут можна констатувати продовження ним української традиції поєднання національною елітою політичної діяльності з духовнотворенням (згадаймо: історик Михайло Грушевський, письменник Володимир Винниченко, поети Дмитро Павличко та Іван Драч, журналіст В’ячеслав Чорновіл та ін.).

Ще в 2010 р. М. Томенко успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук (тема «Конституційний процес як пошук стратегічних пріорітетів України»). Результатами пошуку науковця стало оприлюднення понад півтораста його дослідницьких праць. У їхньому числі є й кілька індивідуальних наукових монографій, зокрема: «Самоозначення України», «Конституційний процес як пошук стратегічних пріоритетів України», «Україна: історія Конституції», «Абетка української політики», «Основи теорії політики», «Теорія українського кохання, «Український романтик Микола Гоголь» та ін.

Відомий політик і вчений щедро ділиться своїми енциклопедичними знаннями та унікальним досвідом із представниками молодшого покоління. Він викладав політологію студентам своєї almamater (КНУ ім. Т. Шевченка), Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, а нині працює професором кафедри публічного управління й адміністрування Національного університету біоресурсів і природокористування (до речі, він ще й очолює Наглядову раду НУБІП).

М. Томенко багато працює в питаннях популяризації науки, підготовки довідкового й  просвітницького контенту. Він очолив авторські колективи й забезпечив видання 67 випусків «Політичного календаря», 51 випуску аналітичного тижневика «Прозора політика», довідників «Абетка української політики», «Партійна еліта України» та ін., низки інформаційно-аналітичних доповідей Інституту політики тощо. Саме за ініціативи та організації М. Томенка було зреалізовано доволі оригінальний видавничий проєкт: масовим накладом побачив світ діловий щоденник українця «Український щорічник» (2011 – 2015). На кожній його сторінці поряд із позначенням знаменних, питомо українських дат читаємо зворушливо-спонукальне – «Що я зробив для України?» (це є визначальних у мотивах життєтворчості самого М. Томенка).

Не меншим громадянсько-патріотичним зарядом відзначається й виданий Миколою Володимировичем з нагоди 200-річчя Кобзаря Шевченківський щоденник українця, кожна сторінка якого рясніє фактами біографії національного пророка, рядками літературних творів та репродукціями живопису й графіки. Ще раніше (2011) наш земляк став ініціатором перевидання однієї з перших біографій Т. Шевченка, факсимільного видання його «Альбомів» – малюнків 1841 – 1843 і 1845 рр. із глибокими науковими коментарями. Доволі помітними є й публікації М. Томенка в мас-медійних виданнях.

Багато уваги просвітник приділяє вивченню та популяризації звичаїв, обрядів і традицій українського народу. Відтак, у 2006 – 2013 рр. ним було видано відповідні брошури й буклети та організовано низку етнофестивалів, наприклад: «Етнозима. Масляна на Буковині», «Етновесна. День Європи на батьківщині Лесі Українки», «Етноліто. Івана Купала в «Софіївці», «Етноосінь. Зоряна осінь у Качанівці» та ін.

З метою формування образу України як потужної європейської країни, М. Томенко провів багато заходів задля привернення уваги до видатних постатей нашого минулого. Відповідні акції, що супроводжувалися прийняттям постанов ВРУ, організацією фестивалів, вечорів пам’яті та виданням брошур і буклетів, були присвячені вшануванню пам’яті видатних Українців – Богдана Хмельницького, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Миколи Костомарова, Лесі Українки, Михайла Драй-Хмари, Олександра Довженка, Василя Симоненка та ін.

Неабиякий суспільний резонанс мала й зініційована Миколою Володимировичем Всеукраїнська акція «Сім чудес України» (2007 – 2013), яка проходила в кілька етапів і мала на меті популяризацію найзначиміших історико-архітектурних, сакральних та природних об’єктів України та її столиці. Підсумком цієї патріотичної кампанії став випуск серії фільмів про переможців і номінантів цієї акції (автор ідеї та ведучий М. Томенко). Ці стрічки згодом були записані на DVD-диски, які безкоштовно розповсюджувалися в освітньо-виховних закладах України.

Послідовний поборник і пропагандист здорового способу життя, М. Томенко організував реалізацію благодійного проєкту «Здоровим і спортивним бути модно». Зокрема, він став ведучим циклу телепередач «Почни нове життя з Миколою Томенком», проводив фестивалі зірок спорту на Черкащині та усіляко підтримує розбудову спортивної інфраструктури в Україні. До речі, наш краянин від 2014 р. є Віце-президентом Національного олімпійського комітету України та Почесним президентом Федерації біатлону України.

Особливих статків відомий політик і вчений М. Томенко не нажив. Мешкає в квартирі на київській Оболоні, пересувається винятково на громадському транспорті. На рідній Черкащині володіє дерев’яним дачним будинком та кількома сотками землі. І ще одна деталь, яка дозволяє остаточно віднести нашого земляка до нетипових політиків: він, попри беззаперечні заслуги перед українським народом, на відміну від інших політичних діячів, немає жодної державної нагороди (!).  Утім, наш іменитий земляк, перебуваючи в зеніті своєї життєтворчості, й надалі готовий самовіддано нести свою високу місію утвердження українства насамперед через просвітництво.

Колектив наукової бібліотеки щиро вітає шановного Миколу Володимировича з першим 60-річчям від дня народження. Зичимо нев’янучої творчої енергії, козацького здоров’я, родинного затишку, мирного неба. Нехай усе здійснюється, що задумалося!

Григорій Голиш, кандидат історичних наук, доцент, директор

 наукової бібліотеки ім. М. Максимовича