ОПЕРНА ПРИМАДОННА ІЗ ІРКЛІЄВА

Ніколи не марнуй можливості послухати хорошу оперу.

Р. Шуман

Поп музика – для тіла, а опера – для душі.

А. Георгіу

            Її називають наступницею традицій світових зірок опери Соломії Крушельницької, Марії Каллас і Монсерат Кабальє. Це наша землячка із Златокраю Людмила Вікторівна Монастирська – оперна співачка зі світовою славою, народна артистка України, Шевченківська лауреатка. Цими травневими днями вона відзначає свій полудень віку й тому варто окреслити її цей життєвий відтинок, ущент наповнений жертовним служінням Музиці й Україні.

Співати, як дихати

Людмила Повстенко (прізвище до заміжжя) народжена 25 травня 1975 р. у колишньому районному центрі – с.  Іркліїв Чорнобаївського (нині Золотоніського) району,  одначе її підліткові роки пройшли вже в сусідньому Скородистику, куди перебралася в новозбудований будинок її родина. Батько, Віктор Володимирович, був офіцером військ спеціального призначення, пізніше підприємцем, мав гарний голос і співав у місцевому хорі. Мати майбутньої знаменитості, Валентина Іванівна, була наділена неабиякими вокальними здібностями й мріяла про кар’єру співачки, одначе з різних причин не склалося. Відтак, здобувши вищу педагогічну освіту в Черкасах, вона навчала місцевих школярів рідній мові й літературі. Поряд з цим педагогиня чарувала виразним сопрано своїх земляків, виступаючи на сценах рідного краю. До речі, Людмилин дідусь Іван володів гарним баритоном, отож, коли приходив на гостини, то українські пісні у виконанні імпровізованого сімейного ансамблю лунали до пізнього вечора. Як бачимо, майбутня оперна зірка від перших років свого життя поринула в різноголосу пісенну атмосферу й незабаром сама виявила гарні музичні здібності, засвоївши від своєї мами істину: «Співати, як дихати».

Початкову освіту здобула в Ірклієві, а ось середні класи закінчувала вже в Скородистику, демонструвала відмінні успіхи в навчанні й стала переможницею багатьох оглядів художньої самодіяльності. Батьки всіляко підтримували потяг доньки до музики, а тому віддали її на навчання до музичної школи, де вона опановувала гру на фортепіано. Пощастило Людмилі і з учителями музики: це було подружжя Сергія і Галини Фурсів – справжніх фанатів педагогічної справи.  Саме вони й переконали свою талановиту ученицю щодо продовження нею музичної освіти відразу після закінчення дев’ятирічки, й Віктор Володимирович і Валентина Іванівна дали на це згоду.

У 1990 р. 15-річна Людмила блискуче витримала вступні випробування й розпочала навчання в знаменитому Київському музичному училищі імені Р. Глієра (нині муніципальна академія музики). Тут вона отримувала уроки вокалу у відомого педагога – Івана Паливоди, до речі, рідного брата пісенної зірки Діани Петриненко. Була в числі найкращих студенток училища, а тому відразу після його закінчення в 1993 р. вступила до Київської консерваторії імені П. І. Чайковського (нині Національна музична академія України). Людмилі випало вивчати вершини виконавської майстерності у визнаної майстрині вокалу, професорки Діани Петриненко. Навчалася вона разом із в майбутньому відомими співаками: Михайлом Тищенком (став народним артистом), Єлизоветою Ліпітюк (заслужена артистка), В’ячеславом Базиром (соліст Національної опери) та ін. Від 1996 р. Людмила розпочала свою співочу кар’єру в оперній студії Київської консерваторії, дебютувавши в ролі Наталки Полтавки в однойменній опері Миколи Лисенка. Уже в наступному році завоювала першу премію («гран-прі») на Міжнародному музичному конкурсі імені цього Кобзаря української музики. Невдовзі тодішній директор Національної опери, Шевченківський лауреат Анатолій Мокренко запросив молоду співачку до виступів на сцені цього провідного музичного закладу й вона пристала на цю пропозицію.

У 1997 р. сталася доленосна подія в житті Людмили: вона побралася зі співаком Олександром Монастирським, і вже наступного року щасливе подружжя тішилося народженням своєї первісточки, яку назвали Анею. Не забарився своєю появою на світ і синочок Андрійко. Молодій мамі довелося на деякий час перервати навчання й узяти академічну відпустку. Та попри родинні клопоти й буденну рутину, вона успішно завершила консерваторну освіту, у 2000 р. отримала диплом і стала солісткою оперної студії при консерваторії.

Незабаром творче подружжя вирушило в гастрольний тур країнами Європи, і їх виступи мали неодмінний успіх. Першим спектаклем за кордоном було концертне виконання «Тоски»Джакомо Пуччіні в норвезькому місті Тронгеймі. Від 2002 до 2008 р. (з невеликою перервою) Людмила співала на сценах оперної студії Національної музакадемії та Київського муніципального оперного театру для дітей та юнацтва. У 2006 р. творче подружжя Монастирських опинилося в Черкасах, виступаючи впродовж року в обласному академічному драмтеатрі та філармонії.

У 2009 р. Л. Монастирська прийняла запрошення генерального директора Національної опери України Петра Чуприни (нашого земляка із Золотоноші) і пов’язала свою творчу долю з цією мистецькою установою, дебютувавши виконанням арії Аїди в однойменній опері Джузеппе Верді.

Підкорення світу вокалом

         Л. Монастирська є володаркою лірико-драматичного сопрано, й у своїй виконавській діяльності утверджує традиції оперного співу Соломії Крушельницької, Марії Каллас і Монсерат Кабальє. Музикознавці відзначають унікальний голосовий діапазон співачки: від верхів м’якого й соковитого ліричного сопрано до драматичного «густого», повного звуку в середньому регістрі. Унікальні голосові дані мисткині, її проникливо-щира й високопрофесійна манера виконання висунули її на найвищі щаблі рейтингу найкращих вокалістів світу. З цих причин виступи співачки давно вже стали бажаними на найпрестижніших оперних сценах нашої планети.

Уже в 2010 р. їй гаряче аплодували в залі Німецької опери (Берлін), де наша землячка виступала в головній партії ТоскиДжакомо Пуччіні. Відтак, співачку запросили на міжнародний фестиваль Д. Пуччіні (Торре дель Лаго, В'яреджо, Італія), й під проводом диригента Альберто Веронезі вона стала лауреаткою цього мистецького форуму. Наступного року Людмила Вікторівна, співаючи в парі з відомим британським баритоном Саймоном Кінлісайдом, виконувала партію Леді Макбет (Джузеппе Верді, «Макбет») у Королівському театрі Ковент Гарден  (Лондон). У 2012 р. на неї чекав доволі серйозний контракт із Німецькою оперою, і в Берліні вона затрималася на рік.

Уже як знану в світі співачку, її запросили на сцену одного з провідних оперних театрів світу «Ла Скала» в Мілані. Там вона виступала впровідній партії  свого улюбленого сценічного образу Аїди й завоювала визнання як у слухацької аудиторії, так і музичної критики.

Успішним виявився і її американський дебют: за океаном вона виступала в різних містах США, а також і на сцені знаменитої «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку. Її партнером на сцені був Роберто Аланья, який виконував партію Радамеса. Для цієї версії «Аїди» була організована пряма трансляція з театру Метрополітен на телебаченні високої чіткості для всього світу, у тому числі у кінотеатрах. Вражена виступами співачки, музкритикиня газети «Нью-Йорк тайм» Коріна да Фонсека-Вольгайм писала таке: «Пані Монастирська…визнана зірка оперного театру… прийшла до Метрополітен-опера повністю зрілою артисткою. Вона обдарована соковитим округленим сопрано, яке зберігає свою яскравість навіть на найніжніших нотах. Її «O patria mia» була красиво намальована і розфарбована темними інтонаціями, які додали драматичної інтенсивності».

У 2013 р. Л. Монастирська співала разом з Лео Нуччі та Пласідо Домінґо у лондонському Королівському оперному театрі  в опері Д. Верді «Набукко», де виконувала роль Абігаїли, й ця вистава також широко транслювалася засобами масової інформації світу. А через два роки вже в іспанській Валенсії наша землячка разом із Пласідо Домінго проспівала 7 вистав опери Д. Верді «Сила долі», у якій створила образ Леонори.

Неймовірно важко в повному обсязі відтворити список оперних партій, майстерно виконаних українською зіркою на національній та світовій сценах. Окрім названих вона втілила в співу образи Одабелли, Лукреції, Контаріні, Амелії, Монори (із опер Джузеппе Верді), Манон, Турандот (Джакомо Пучіні), Тоски, Норми (Вінченцо Белліні), Мікаели (Жорж Бізе), Сантуцци (Пєтро Масканьї), Недди (Руджеро Леонковалло), Лізи, Тетяни, Іоланти (Петро Чайковський), Цариці, Мілітріси (Михайло Римський-Корсаков) та ін. Прийшло й національне визнання заслуг Л. Монастирської в оперному мистецтві: у 2013 вона отримала звання заслуженої, а в 2015 р. – народної артистки України. А світова спільнота назвала співачку в числі найбільш рейтингових оперних виконавців планети.

Виступаючи на світовій сцені, співачка ніколи не забуває про своє коріння, про українську народну пісню. Л. Монастирська часто повторює таке: «Дуже пишаюся тим, що я українка! Дякувати Богу, маю змогу представляти українську вокальну школу в найкращих театрах світу. Хай там де я співаю i в якій країні перебуваю, завжди пам’ятаю, звідки я i де моє коріння. Ця думка надихає мене до праці, до творчості, до життя!»

Вона є провідною вокалісткою Національної опери України, дає концерти у Національній філармонії України, співпрацює з багатьма національними оркестрами й театрами, бере участь в гастрольних турах Україною. Крім оперних спектаклів, виконує українські пісні й серед найулюбленіших нею слід назвати такі: «Не питай, чого в мене заплакані очі»; «Нащо мені чорні брови, нащо карі очі?»; «О милий мій, молю тебе, зоря зійшла», «Гандзя», «Ой не світи місяченьку»  та ін. А ще полюбляє виконувати пісні з репертуару своєї незабутньої вчительки Діани Петриненко, зокрема: «Дочірня пісня», «Колискова», «кохання моє».

Зі свого надзвичайно щільного творчого графіка Людмила Вікторівна таки викроює дещицю часу, аби подарувати неймовірну розкіш спілкування з високим мистецтвом своїм любим землякам. Ось і торік, у червні, вона давала свій сольний концерт у Черкаській філармонії, викликавши неймовірне захоплення глядацької аудиторії, серед якої було й усе найвище керівництво області та міста.

З початком повномасштабної війни з російськими агресорами Л. Монастирська побувала із сольними концертами у багатьох українських містах, в тім числі й прифронтових зонах. А ще вона робить вагомий фінансовий внесок у наближення перемоги, щедро донатить на потреби наших захисників, отримує за це подяки від військових частин.

Оперна зірка вбачає свою мистецьку місію і в тому, аби дарувати свій унікальний талант всьому людству й гідно представляти Україну у найвіддаленіших куточках нашої планети. Географія творчих мандрів примадонни воістину приголомшлива. Їй гаряче аплодували в щонайменше 40 країнах трьох залюднених континентів світу – Європи, Азії, Америки. Чарівний спів оперної примадонни серед інших слухали й очільники багатьох держав, зокрема американські президенти Барак Обама й Джо Байден, англійський прем’єр-міністр Тоні Блер, німецька канцлерка Ангела Меркель…

Унікальні заслуги Л. Монастирської в оперному мистецтві відзначені Національною премією ім. Т. Шевченка (2014 р.) та орденом княгині Ольги 3-го ст. (2020 р.). За розвиток зв'язків з Італією нагороджена найвищою державною нагородою для іноземців – орденом «Зірка Італії». Співачка стала лауреаткою Міжнародної премії за видатний внесок у розвиток культури і мистецтва й визнана Людиною року 2017. Федерація всесвітнього миру пошанувала нашу імениту землячку за її самовіддану службу людству високим званням «Посол миру». У 2024 р. вона отримала почесне звання лауреатки Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття».

Стопами відомої співачки пішла її донька Аня, яка навчалася на диригентському й джазовому відділеннях Київської музакадемії ім. Р. Глієра. Вона пише пісенні тексти та музику, займається аранжуванням, збирає та виконує українські автентичні пісні. Син Андрій віддав перевагу психології й до речі, серед іншого, активно займається відновленням ментального здоров’я нинішних учасників бойових дій.

Отож, у духовному активі Шевченкового краю є й оперна зірка світової величини. Пишаймося!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ