МИКОЛА РІТТЕР – ПЕРШИЙ УЧАСНИК ОЛІМПІАДИ-1896

О спорт, ти – мир й надбання

Усіх народів на планеті.

П. де Кубертен

Шевченків край має у своєїй історії й сьогоденні чимало спортивних знаменитостей. Серед них – український богатир, непереможний борець Іван Піддубний, чемпіон Олімпійських ігор у Токіо Андрій Хіміч, рекордсмен-параолімпієць Григорій Вовчинський, знані у світі – футболіст Артем Довбик й баскетболіст Святослав Михайлюк та ще безліч героїв спорту. У цьому ряду, попри його короткий, мов спалах смолоскипа, спортивний успіх, гідне місце має зайняти й наш земляк Микола Ріттер, На жаль, ця неординарна постать маловідома навіть тому загалу, котрий цікавиться спортивною минувшиною. А між тим, саме йому випала честь першим представляти Україну на Перших Олімпійських іграх новітньої доби. Цими днями виповнилося 160 років від дня народження нашого краянина-олімпійця.

Початки шляху

Микола Сергійович фон Ріттер народився 27 (14 за ст. стилем) серпня 1865 р. у повітовому місті Золотоноша Полтавської губернії. Виховувався в родині дрібномаєткового дворянина; його батько, Сергій Олександрович був відставним поручиком і мав німецьке походження, а мати, Софія Іванівна, була донькою Золотоніського міського голови. Поки достеменно невідомо, де здобував освіту Микола, зате можна стверджувати, що після завершення навчання (очевидно, університетського) 23-річний чоловік переїхав до Києва, де вступив на службу до Київської казенної палати на посаду колезького секретаря. Казенна служба дошкуляла своєю одноманітністю, тому Микола почав шукати заняття, так би мовити, «для душі». Він подружився зі спортом, робив щоденну гімнастику, гартував своє тіло й волю. У вільний час займався боротьбою, стрільбою та фехтуванням, і з кожним днем домагався в цих видах дедалі вагоміших результатів. Ще одним захопленням Миколи стала журналістика. Він почав писати кореспонденції, переважно зі спортивної тематики, й оприлюднював їх на шпальтах київських газет.

Настав рік 1896 – знаковий у спортивній історії людства. За ініціативи французького педагога, письменника й громадського діяча П’єра де Кубертена в Афінах проводилися Перші Олімпійські ігри новітньої доби.Заявки на участь у  них від Російської імперії не було, проте на Іграх могли брати участь й індивідуальні учасники. Цим правом вирішило скористатись з десяток українських спортсменів, одначе цій їхній мрії не судилося збутись. Справа в тім, що заняття спортом в той час був захмарно дорогою справою, доступною найбагатшим (велику суму треба було викласти на спортивну форму та спорядження, та й добратись до Афін було справою матеріально затратною). Тому практично всі претенденти на участь в Іграх повернулися назад, вичерпавши всі свої грошові ресурси.

Олімпійська «одіссея»

Виняток сотворив лише наш земляк М. Ріттер – людина амбітна, вольова й цілеспрямована. Він віддав останнє заради здійснення своєї мрії, звільнився зі служби й, витримавши виснажливий морський шлях, таки прибув до олімпійських Афін. Не зволікаючи, наш земляк подав заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-романської (римської) боротьби, стрільби з карабіна і фехтування на рапірах, й вона була прийнята. Так він став першим і єдиним спортсменом – представником України на цьому міжнародному турнірі й познайомився з видатним олімпійським діячем, українцем Олексієм Бутовським (членом МОК). Принагідно зазначимо, що в Перших Олімпійських іграх взяло участь 240 спортсменів із 13 країн світу

Усі кваліфікаційні етапи змагань українець Микола Ріттер впевнено виграв, доволі успішно виступивши на відбіркових змаганнях з боротьби та стрільби. Зазначимо, що тодішня конкуренція не йде в ніяке порівняння з сучасними Іграми. Усього п'ять учасників в стрільбі, п'ятнадцять у фехтуванні… Усі спортсмени були універсалами, які перетинались один з одним в різних видах спорту. Але наш М. Ріттер точно був фаворитом перед всіма фіналами й став одним із головних претендентів на чемпіонський титул із названих видів спорту та героєм газетних публікацій. Він написав тоді таке: «Про себе можу повідомити, що на спробному випробуванні зі стрільби по рухливій мішені та з боротьби я пройшов першим: усі кулі вдало влучили в мішені, а бажаючих позмагатися у боротьбі вдалося здолати. …Того самого дня увечері всі вечірні газети дали звіти. Сьогодні вранці, на свій подив, я побачив власне зображення в різних позах в усіх великих газетах».

А далі – парадоксальна ситуація: українець-фаворит відмовляється від участі у фінальних змаганнях, чим, звісно, викликав різку негативну реакцію О. Бутовського. Причини такого шокуючого вчинку спортсмен пояснив пізніше: мовляв, це сталося через втрату медальйона-талісмана (подарованого йому матусею) та недосконалість програми змагань. Утім, мало місце й інше: аби пригасити наслідки набутої в подорожі «морської хвороби», спортсмен вживав багато червоного грецького вина, що для нього, досі непитущого, мало фатальні наслідки в сенсі спортивної форми. Як би там не було, а наш земляк попри неабиякі перспективи залишився без нагород. Утім, М. Ріттер виступив ще й у ролі кореспондента газети «Кіевлянинь» на Олімпійських іграх, підготував кілька кореспонденцій.

Після Афінської епопеї наш земляк доволі активно й усебічно пропагував олімпійські ідеї на теренах Російській імперії. 9 квітня 1897 р. він виступив в Санкт-Петербурзі з лекцією «Фізична досконалість людини, тілесний розвиток, полювання і спорт, Олімпійські ігри 1896 року». У лютому 1897 р. невгамовний М. Ріттер подав до Міністерства народної освіти прохання про заснування Російського атлетичної комітету «для тілесного освіти і народного оздоровлення» з відділенням «Олімпійських ігор і всіх видів спорту». Одначе цей проєкт так і не був зреалізований.

На запрошення видатних організаторів олімпійського руху П. де Кубертена й Е. Калло Микола Сергійович узяв участь у роботі II Олімпійського конгресу в Гаврі 23 – 31 липня 1897 р. При цьому, йогояк уже знаного олімпійського активіста обрали членом кількох комісій конгресу. На цьому європейському форумі М. Ріттер виступав з доповіддю, в якій пропонував допустити «… професіоналів до участі в Олімпійських іграх і ввести особливий розряд спортсменів-професорів (вчителів з видів спорту)» (вони на той час були віднесені до розряду професіоналів і позбавлені права брати участь в Іграх).

У результаті пропаганди українцями О. Бутовським та М. Ріттером ідей олімпізму 17 жовтня 1897 р. в Петербурзі було зібрано представників 10 спортивних і гімнастичних товариств міста для обговорення участі в Іграх II Олімпіади в Парижі команди спортсменів Росії та затвердження комітету для її підготовки. Проте їхні зусилля виявилися марними: у владних колах було відсутнє розуміння великого суспільного значення олімпійського руху. Все ж попри владну байдужість завдяки таким фанатам-ентузіастам, як наш земляк, на II Олімпійських іграх у Парижі 1900 р. від Російської імперії були присутні декілька спортсменів, в тому числі й українець Петро Заковорот.

А вже після 1900 р. подальша доля олімпійця М. Ріттера не відома. Як мовиться, «загубився слід Тарасів». Щоправда, зустрічаються відомості про те, що він помер не раніше 1909 р. Ми ж не будемо вдаватися до усіляких припущень, бо в персоналістиці це справа непевна. Насамкінець, підкреслимо лише, що в дослідників-краєзнавців попереду ще багато пошукової роботи задля відтворення невідомих сторінок життєпису нашого відомого краянина – першого олімпійця України.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ