СТАРІЙШИНА УКРАЇНСЬКИХ СІЛЬСЬКИХ СТАДІОНІВ

Спортивні споруди, як і люди, мають свої біографії, дні народження, а відтак і ювілеї. Цьогоріч у червні своє 90-річчя відзначив сільський стадіон с. Благодатне Золотоніського району, який аж ніяк не зарахуєш до рядових спорткомплексів. Адже він є першим за часом відкриття сільським стадіоном України, а тому звернення до його буття в історичному часі вбачається доволі актуальним.

Повертаючись з польського фронту восени 1920 р., підрозділи 25-ї Чапаєвської дивізії зупинилися на відпочинок у селі, що тоді називалося Богушкова Слобідка. Граючи в години дозвілля у футбол, волейбол, городки, змагаючись у бігу, стрибках, метанні, бійці дивізії часом запрошували взяти участь у цих фізкультурних заходах і місцеву молодь. Поряд з цим заняття спортом пропагували й демобілізовані солдати Першої світової війни, місцеві жителі  Григорій Іванченко, Іван Глиб, Степан Клименко, Антон Войцюх, Пилип Пилипенко та ін.

У 1923 р. з ініціативи місцевого компартійного активу Богушкова Слобідка була перейменована на Чапаєвку. Про остаточне утвердження фізкультури в повсякденному житті села можна всерйоз говорити вже починаючи з 1930-х років, коли став на ноги створений у 1929 р. місцевий колгосп імені Чапаєва. У другій половині 1930-х років він набув статусу колгоспу-мільйонера, що уможливило значні витрати на соціально-культурне будівництво.

Спочатку молодь Чапаєвки змушена була вдовольнятися для фізкультурних занять імпровізованими майданчиками, роль яких виконували сільські вигони, лісові галявини, а то й просто широкі вулиці. Відсутність спортивного інвентарю компенсувалася використанням нехитрих селянських засобів праці, а для ігор застосовувалися гумові м‘ячі чи виготовлені власноруч з напханої ганчір'ям старої панчохи. Уже дещо пізніше з'явилися справжні м'ячі, які тоді виготовлялися з грубої, твердої шкіри, зашнурованої сирицею.

Старожили села пам'ятають, як у першій половині 1930-х років завдяки ініціативі молодих і енергійних учителів фізкультури місцевої школи Вадима Боїна та Івана Пазиненка був обладнаний шкільний спортмайданчик з      міні-футбольним полем.

Кількість спортсменів у селі зростала, і шкільний спортмайданчик уже не вміщав усіх охочих займатися фізкультурою. Тому на спільному засіданні правління колгоспу та виконкому сільської ради за участю фізкультурного активу вирішено було збудувати типовий стадіон. Цю ініціативу схвалили в

Києві, допомогли фінансами, направили в село для проєктування цього об'єкта та керівництва його побудовою досвідченого столичного інженера Ю. Цвенєва. Йому допомагав місцевий зодчий-самоук І. Пономаренко.

На будівництво стадіону з колгоспної каси було виділено 120 тис. руб. У традиціях того часу київські підприємства, зокрема завод «Більшовик», взяли шефство над спорудженням першого в республіці сільського стадіону. Більшість робіт зі спорудження стадіону здійснювалася методом народної будови, під час суботників, недільників і надурочних робіт. І ще одна цікава деталь: господарі чотирьох осель на місці будівлі стадіону в центрі «погодилися» на їхнє знесення і вдовольнилися «тимчасівками» на околицях села.

З огляду на авангардну роль Чапаєвки у «соціалістичній реконструкції села», за перебігом справ у цьому селі пильно стежило партійне керівництво республіки. У березні 1936 р. у Чапаєвці побував секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев, який оглянув будівництво стадіону.

Відкриття першого колгоспного стадіону в республіці чапаєвці та їхні гості святкували 7 червня 1936 р. Його переповнені трибуни (на 5 тис. місць) не змогли вмістити усіх охочих, бо їх прибуло на свято майже 9 тис. З нагоди цієї події надійшла вітальна телеграма від Президії ВУЦВК УСРР.

Основою стадіону стало повноформатне футбольне поле, а ще було обладнано волейбольний, баскетбольний, гандбольний майданчики, бігові доріжки, сектори для стрибків та метань, добротне гімнастичне містечко. Вражала своїми переконливими розмірами та красою центральна трибуна для почесних гостей під накриттям, а до послуг сільських музикантів була так звана «співоча мушля». Вхід до стадіону вінчала ошатна арка з масивними доричними колонами, підковоподібна форма якої мала символізувати подальші спортивні успіхи Чапаєвки.

З нагоди відкриття першого сільського стадіону за програмою спортивного свята відбулися змагання, в яких узяли участь посланці багатьох областей України та Молдавської АСРР. Чапаєвські легкоатлети виявилися найсильнішими й були нагороджені спортінвентарем на суму 1200 крб. Переможцем з п'ятиборства в особистій першості став чапаєвець Яків  Клименко. Зустріч місцевих футболістів із командою Шевченківської МТС закінчилася нульовою нічиєю.

У вересні 1936 р. чапаєвський стадіон приймав учасників Першої всеукраїнської колгоспної спартакіади. Спортсмени з Чапаєвки не знали собі рівних на цих змаганнях зі стрільби, легкої атлетики та велоспорту, і були відзначені за цей успіх премією в сумі 5 тис. крб.

У другій половині 1930-х років у Чапаєвці налічувалося вже близько 10 бригадних збірних з футболу, 8 з волейболу. Було встановлено спеціальний графік тренувань та зустрічей на сільському стадіоні, арена якого не мала жодного дня спочинку. Чапаєвський стадіон приймав у довоєнні роки й спортсменів інших союзних республік, зокрема Росії, Білорусії, Грузії, Молдавії та ін.

На стадіоні тренувалася й грала збірна команда з футболу. На початку своєї історії програла московській команді «Серп і молот» з розгромним рахунком 0:15, але згодом, коли над нею взяли шефство футболісти київського «Динамо», справи пішли на краще. Чапаєвська збірна стала найсильнішою сільською командою не лише області, а й України. Саме вона започаткувала на Черкащині міжнародні футбольні зустрічі й виграла в збірних робітничих клубів Франції з рахунком 2:1 (сільська команда була посилена двома гравцями київського «Динамо») та Іспанії – 5:2 (за команду виступав капітан динамівців К. Щеготський).

З чапаєвського стадіону стартувало кілька велопробігів за маршрутом Чапаєвка – Київ – Чапаєвка. Їхніми незмінними учасниками були найсильніші велосипедисти Чапаєвки: Никифор Ляшенко, Яків Клименко, Параска Пилипенко. До речі, остання стала чемпіонкою України з велоспорту серед сільських спортсменів 1936 р. й була премійована патефоном та відрізом на сукню.

Належний порядок на стадіоні забезпечував разом зі своїми помічниками його доглядач Сергій Веремій.  До речі, він майстерно плів сітки для футбольних воріт, які часто рвалися від бомбових ударів чапаєвських футболістів та їхніх гостей.

Чапаєвка демонструвала свої фізкультурні здобутки в спеціальному павільйоні Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Багато матеріалів про чапаєвський стадіон та спортивне життя в селі були вміщені на шпальтах місцевої та республіканської преси. Не оминув увагою цю тему й загальносоюзний і доволі популярний журнал «Огонек».

Як засвідчують ветерани, останні передвоєнні спортивні змагання відбулися на чапаєвському стадіоні 4 червня 1941 р. У цей день чапаєвські футболісти помірялися силами з золотоніським «Локомотивом» і здобули впевнену перемогу.

З фронту повернулися далеко не всі чапаєвські спортсмени, кожний другий загинув у страшному воєнному вирі. А ті, до кого воєнна доля виявилася прихильною, і вони залишилися живими й не покаліченими, відразу взялися відбудовувати зруйнований у роки війни сільський стадіон. «Бути стадіону кращим, ніж до війни» – це гасло об'єднало сільську молодь у тяжкі повоєнні роки. Як засвідчують документи та місцева преса, уже в 1947 р. головна спортивна арена села була готова прийняти фізкультурників. Попри неймовірні труднощі того екстремального часу Чапаєвка зуміла відновити своє високе звання лідера сільської фізкультури.

У 1950 – 60-х рр. на чапаєвському стадіоні відбулося багато захоплюючих спортивних змагань районного та обласного рівня. Фізкультурники Чапаєвки вибороли чимало спортивних трофеїв із легкої атлетики, волейболу та футболу.  Зокрема, чапаєвська збірна з футболу ознаменувала рік утворення Черкаської області в 1954 р. завоюванням кубка обласної ради ДСТ «Колгоспник», і в подальшому посідала призові місця на обласних турнірах.

Стадіон та спортивне життя Чапаєвки, як і досі, залишилися в центрі уваги засобів масової інформації не лише місцевого, а й республіканського, всесоюзного та навіть  і міжнародного рівнів. Так, у одному із номерів канадського журналу за 1956 р. було вміщено об’ємний матеріал із численними фото, який доносив читачам західної півкулі інформацію про унікальний стадіон та село, де панує культ фізичної культури й здорового способу життя.  У Центральному державному кінофотофоноархіві зберігається повнометражна документальна стрічка «Фізкультурники одного колгоспу» (1951 р., яка доволі яскраво висвітлює насичене життя сільського стадіону.

         У 1975 р. чапаєвський стадіон було ґрунтовно реконструйовано, на це з місцевого бюджету пішло понад 10 тис. крб. З'явилися нові спортивні споруди: добротний двоповерховий Палац спорту, 50-метровий тир. Сільський спорткомплекс став ареною захоплюючих змагань: з другої половини 1970-х років тут постійно відбувалися обласні спортивні ігри серед команд ДСТ «Колос». Пам'ятну сторінку у фізкультурну історію села вписав вересень 1977 р., коли Чапаєвка приймала учасників всеукраїнської спартакіади сільських колективів. Збірна нашої області, основу якої становили чапаєвські спортсмени, посіла на цих масштабних змаганнях почесне третє місце.

З огляду на значимість спортивної споруди як першого сільського стадіону України в 2021 р. Кабінет Міністрів виділив державну субвенцію на чергову реконструкцію цієї пам’ятки спортивної історії. Замовником цієї будови став відділ освіти Золотоніської міської ради, а роботи виконував генпідрядник «Левміськбуд». Усього було виконано робіт на суму 2,8 млн грн, в результаті стадіон набрав більш сучасного вигляду. Зокрема, футбольне поле отримало рулонний газонний покрив та металеву огорожу. Було розпочато й заміну дерев’яних лавок на пластикові євротрибуни синьо-жовтого кольору (поки на 100 посадкових місць). На жаль, у ході будівництва було демонтовано звичну для місцевих мешканців музичну мушлю, зникли й бігові доріжки та сектори для метань і стрибків. З причин початку в 2022 р. розв’язаної російською федерацією повномасштабної війни проти України, реконструкція стадіону була припинена.

Нині на стадіоні тренується та проводить «домашні» матчі сільська збірна з футболу. На стадіоні проводить тренування й сільська збірна з пляжного волейболу, яка демонструє достойні спортивні результати. На оновленому стадіоні часто можна бачити і юних спортсменів (футболістів, волейболістів, легкоатлетів, лучників), яких тренують сільський спортінструктор та тренери Золотоніської ДЮСШ.

До ювілею спортивної споруди Золотоніська міська рада за клопотанням місцевого старостату виділила кошти для продовження реконструкції стадіону. Що ж, це гарний подарунок усім шанувальникам фізичної культури Благодатного, які готові примножувати славні спортивні традиції краю на арені старійшини сільських стадіонів України.