Олександр Черевко: «Робота ректора полягає у тому, щоб максимально почути всіх і дати відповідь кожному»

Черкаський національний університет цілком заслужено вважається одним із найпотужніших навчальних закладів Черкащини та знаний в Україні.

Керувати такою установою непросто, а керувати так, щоб вона постійно розвивалася і досягала нових висот у непростому світі конкурентної боротьби серед наукових закладів, взагалі надзвичайно складно. Для цього потрібно бути особливою людиною. Саме такою, без сумніву, і є відомий політик, економіст, господарник та науковець Олександр Черевко. Про те, як це йому вдається, в чому секрети успіху, та які плани має ЧНУ на найближче майбутнє, ректор закладу розповів під час інтерв᾿ю черкаським журналістам «Нової Доби».

— Які важливі досягнення Черкаського національного, на Вашу думку, за останні роки?

— Безумовно, для кожного університету важливі рейтингові оцінки. Насамперед, це міжнародні рейтинги, такі як QS, куди входили 350 університетів Східної Європи і Центральної Азії. 20 університетів потрапили з України, ми під номером 10. Це хороше досягнення. Саме вони мотивують рухатися далі, надихають, надають упевненості, що ми недарма працюємо. Років два тому самі роботодавці робили рейтинг, де визначали 50 найкращих закладів вищої освіти. Ми потрапили туди, хоч і під 40 номером. Та це теж достатньо хороша оцінка. І звичайно ж, наші академічні рейтинги: ТОП-200, раніше ми були 126-ті, цьогоріч на 101 місці. Тобто 25 позицій за 5 років ми пройшли. Якщо брати консолідований рейтинг ЗВО, то серед 237 закладів вищої освіти наш університет на 47 позиції, а були на 53, тобто й тут ми стаємо кращими. Щодо Scopus, цьогоріч це 17 позиція, а були на 21-ій. Це теж гарна динаміка. У Вебометри́чному ре́йтингу університе́тів сві́ту зі 107 позиції, ми перебралися за ці роки на 35-ту.

— Ви сказали, що 237 вишів є в Україні, чи не забагато їх? Можливо, варто об’єднати деякі з них?

— Насправді, їх набагато більше. Це я порахував лише державні заклади, ІІІ-VI рівня акредитації. Розумієте, у цьому контексті я б більше робив, ніж говорив. Нині за Законом про вищу освіту, навчальні заклади мають автономію, й самі вирішують, що їм робити. То скажіть, який навчальний заклад сам захоче приєднуватися до когось?.. Тому це питання треба відкласти, воно не регіональне, а державне. Чому його потрібно вирішувати? Тому що демографічна ситуація змінилася, а кількість вищих навчальних закладів лишилася значною. Я вже декілька років поспіль підкреслюю, що це питання не моє, і Черкаський національний університет працює лише для свого розвитку.

— Чого не вистачає сучасній системі освіти України?

— Коли ми говоримо про розвиток, рух, реагування на виклики сьогодення, то, звичайно, багато чого не вистачає. Особливо під час дистанційного навчання у період карантину ми зрозуміли, що потрібно дуже швидко змінюватися, переоснащуватися. Насамперед, це технічне переоснащення лабораторій, баз, їхнє осучаснення. Наприклад, у нас є телескоп, йому вже дуже багато років, ми звісно його підремонтували, привели до належного стану. А тепер, для порівняння, кілька років тому я був в Бакинському державному університеті (Азербайджан). Ректор мені розповів, що вони придбали мікроскоп вартістю 1 мільйон доларів. Тож, ви розумієте, які в нього функції та можливості. Для нас це космічна сума. Якщо ж ми хочемо просунутися вперед, то варто в науку, в освіту державі вкладати значні кошти. Світ не стоїть на місці, все змінюється, й ми маємо випускати сучасних фахівців із практичними знаннями, які вони мають отримати і в нашому закладі теж.

— За 5 років матеріальна база університету покращилася?

— Ми суттєво покращили базу, звісно, у межах своїх ресурсів. Насамперед, закупили оснащення для хімічних та фізичних лабораторій, зробили ремонти у спортивних залах, відремонтували актовий зал. Одне з найбільших досягнень — це завершення ремонту корпусу, який згорів у 1990 році. Крім того, всередині оснастили обладнанням та всіма потрібними меблями. Сподіваюся, що скоро його відкриємо.

— 28 квітня у вас закінчився контракт і 20 травня мали б відбутися вибори ректора. Тож, можливо, є інформація, коли вони будуть проведені, та чи відомо, хто ще братиме в них участь?

— Мене призначили виконувачем обов’язків ректора. Адже у зв’язку з карантином вибори неможливо провести. У листі з Міністерства сказано, що їх призначать після завершення карантину.

— Наскільки карантин позначився на освітньому процесі, зокрема для Черкаського національного університету?

— Дистанційне навчання підкреслило те, що варто покращити комп’ютеризацію нашого закладу, варто впровадити онлайн-системи, закупити смартдошки, сучасні комп’ютери та впроваджувати диджиталізацію. Я сьогодні, готуючи свою програму до виборів ректора, планую презентувати науковий та інноваційний напрямки, де переоснащенню та покращенню матеріально-технічної бази буде відведено значну увагу. Варто покращити комп’ютерні знання викладачів, щоб вони могли працювати в режимі онлайн. А ще ж є загальнообласна проблема, тобто відсутність швидкісного інтернету в населених пунктах. Студенти роз’їхалися на карантин по домівках, не в усіх був вільний доступ до інтернету, не всі могли щодня виходити на зв’язок із викладачами, вчасно надсилати виконані завдання, отримувати консультації. Тому я наголосив усім директорам інститутів, деканам, викладачам, щоб таких дітей підтримали, знайшли можливості для їхнього навчання. Адже така форма навчання — це стрес і для студента, і для викладача. Тому насамперед треба бути людяними та проявляти взаєморозуміння.

— Восени прогнозують другу хвилю пандемії коронавірусу. Чи готуєтеся ви до неї?

— Нині ми готуємося до випуску понад 1 000 бакалаврів, і набрати повинні не менше студентів, ніж випустимо. Далі всі проблеми будемо вирішувати в міру того, як вони надходитимуть. Ми готові до різних викликів.

— Чи буде свято для випускників, можливо у режимі онлайн?

— Звичайно, святкової лінійки не буде, адже збереження здоров’я та дотримання правил карантину — найголовніше. Зараз на першому місці — складання державних іспитів. Далі, ми чекаємо 22 червня і рішення Уряду щодо продовження чи скасування карантину. Я розумію студентів-випускників, викладачів, адже вони хочуть відсвяткувати результат 4-річної праці. Тому ми ще будемо радитись і вирішувати, в якому форматі будемо святкувати цей день.

— Не секрет, що викладачі університету заробляють менше, ніж учителі в школах. Ваша позиція щодо цього. Наскільки така ситуація впливає на якість навчання.

— Почну з того, що вважаю надзвичайно правильним те, що підняли зарплату шкільним вчителям. Наступний етап має бути — підвищення оплати і викладачам вищої освіти. Адже для того, щоб стати кандидатом наук, професором, треба надзвичайно багато над собою попрацювати. І не лише розумово. Це потребує великих фінансових затрат. Тож недаремно і в Європі, і у світі «ціна професора» дуже значна. У нас же оплата праці науковця наразі не надто висока. Якщо говорити про наш заклад, то в ЧНУ професорсько-викладацький склад достатньо фаховий і робить свою роботу добросовісно. Я добре знаю загальну ситуацію, і коли кажу, що пишаюся своїми професорами, викладачами, то це не просто реклама. Ми маємо дійсно багато унікальних фахівців, наукових шкіл, і вони всі потребують відповідного фінансування. Ми всі прагнемо до того, щоб його збільшити, але в окремо взятому закладі цю проблему неможливо вирішити. Вона загальнодержавна. Відтак має бути загальнодержавне, загальнополітичне розуміння місця і ролі вищої освіти у розвитку і становленні держави.

— У березні МОН України запровадило індикативну вартість навчання для студентів-контрактників. Розкажіть у чому суть цієї політики і наскільки вона вплине загалом на вартість навчання?

— Щороку, коли в нас починається вступна кампанія, всі заклади вищої освіти чекають, хто перший оголосить ціну. Щойно якийсь ЗВО це зробить, то відразу заклад, що територіально розміщується неподалік, виставляє ще меншу. Наступний — ще меншу. Таким чином відбувається демпінгування цін. Доходить до того, що ці ціни не покривають собівартість витрат. Раніше, коли фінансування було повністю державне, це мало не таке вже й велике значення. У нашому університет приблизно 55 % студентів навчаються за контрактом. Решта 45 % – навчаються коштом державного бюджету. А якщо брати останній рік, то контрактники складали вже 67 % від загальної кількості здобувачів освіти. Тобто, ціна має надзвичайно важливе значення. І якщо демпінгувати, зробити ціну низькою, це вплине на діяльність всього закладу.

Крім того, існує ж іще й проблема великих міст. Конституція України говорить про те, що і школа, і вища освіта мають бути доступними в будь-якій точці України. А в реальності 50 % студентів їдуть навчатися в Київ, Львів, Харків. Це викликає певні перекоси.

Саме тому виникла тема індикативної ціни. Її суть в тому, що мінімальна ціна для всіх ЗВО має бути однакова. Вона була визначена — 26 тис. грн. Але нинішній рік уніс свої корективи. Через пандемію, карантин, загальну ситуацію багато людей лишилися без доходів, без роботи, без можливостей. Тому цього року говорити про індикативну ціну ще зарано. Тому ректори України, у тому числі і я як голова ради ректорів, внесли пропозицію щодо відтермінування цього нововведення. До нашого голосу прислухалися, ми маємо вже відповідь. Відтак, прийнято рішення, що в цьому році вартість навчання для контрактників буде становити не більше 60% тієї ціни, яку держава витрачає на підготовку бюджетників. Це перехідний етап, але гадаю, що пізніше індикативна ціна буде введена.

— Наступного року Черкаський національний відзначатиме 100 років. Як плануєте святкувати?

— Для будь-якої корпоративної структури, а тим більше для університету, це дуже визначальна дата, і ми з величезним задоволенням уже почали до неї готуватися. Створили оргкомітет, розробили календарні плани, якими передбачили низку інформаційних. Просвітницьких заходів. Врахували й прогноз щодо боротьби з пандемією. Словом, якщо до лютого 2021 року країна ввійде в нормальний режим діяльності, то ми цей захід проведемо на належному рівні.

— Ви працювали на різних посадах, і маєте великий досвід в багатьох галузях. Якщо ж говорити про посаду ректора, що, на вашу думку, найскладніше в цій роботі?

— Знаєте, є відомі слова Ліни Костенко: «Чи нас Господь почує усіх разом, коли з нас кожен просить про своє?». Думаю, найскладніше — задовольнити, збалансувати потреби всього багатотисячного колективу. У нас колектив нараховує більш як 7 тисяч людей. З них 1060 працівників і понад 6 тисяч студентів. І потрібно розуміти, що кожен із них — особливий. Для кожного ЧНУ — це робота, доля, майбутнє. Кожен має свої проблеми, турботи. Робота ректора полягає саме у тому, щоб максимально почути всіх і дати відповідь майже кожному на різноманітні запити, які надходять щоденно.

— Наскільки складно вдається досягати цього принципу саме між працівниками, адже не секрет, що науковці – люди амбіційні і між ними нерідко бувають випадки конфліктів інтересів.

— Висока корпоративні культура і корпоративна єдність — це один із основних моїх принципів як керівника. Я коли прийшов сюди, то відразу сказав: «Припиніть всякі чвари! Мені не цікаво, про що ви там лаєтесь! Полюбіть один одного, зрозумійте, що якщо ми станемо дійсно однією командою, якщо всі решта будуть між собою сваритися, а ми спокійно працюватимемо, то вже виграємо». Спочатку, можливо, хтось і дивився на це з нерозумінням, але згодом, після того, як ми всім ректоратом піднялися на Говерлу, то відразу зрозуміли, що таке корпоративна єдність і корпоративна культура.

— Ваша сторінка в інстаграмі набула неймовірної популярності після розміщення відео, де ви відпочиваєте. Цікаво, чи самі ви ведете свою сторінку і які ще методи розвантаження маєте, хобі, уподобання, які допомагають відволіктися.

Звісно, що сторінки в соцмережах я веду сам, хоча, зрозуміло, що і наш інформаційний відділ також на це дивиться, дають мені певні поради. Щоправда, якщо говорити про інстаграм, то мені здається, що я там дуже скромно представлений. Це відповідь на ваше перше запитання. Друге. Про те відео, яке ви згадуєте. Так, я люблю чоловічі забави і здоровий спосіб відпочинку. І я розумію, що потрібно показувати приклади того, що чоловік повинен уміти і з пістолета стріляти, і з рушниці, і з кулемета, і з ножем управлятися, і на коні їздити, і на полювання ходити. До речі, крім цього в мене є ще багато інших захоплень. Я люблю і дерева садити, і ландшафтні композиції. А ще я цікавлюся української історією, міфологією. Маю навіть своєрідну колекцію кам᾿яних баб.

— Цікаво! Думаю, небагато людей чули про таке ваше захоплення. Можете детальніше про це розповісти?

— Усі знають про відомі стародавні скульптури, так звані кам᾿яні баби. Вони є і скіфські, і половецькі, а в мене є ще й черкаська. Колишній очільник Херсонщини і мій давній друг подарував мені копію половецької баби. Я встановив її у Водяниках. Потім якось подумав, що баби є у скіфів, у половців, то мають бути ж і в слов᾿ян. Дослідив це питання в українській міфології і виявив, що дійсно були в нас такі істоти, яких вважали покровителями всіх талантів. Їх зображували як гарних дівчат із розпущеним волоссям, які опікувалися чоловіками й інколи навіть виходили за них заміж. Цих істот називали вили. Тож, я оголосив конкурс серед скульпторів, який виграв Микола Теліженко. Саме його проєкт, на мою думку, був найбільш відповідним до того міфічного образу. Таким чином, у мене тепер є колекція кам᾿яних баб: скіфська, подарована половецька і вирізана з каменю-пісковика, тут на місці, слов᾿янська.

— І на завершення, як на Вашу думку, чому абітурієнти мають обирати саме ваш ЗВО.

— Відповідь дуже проста: бо це найкращий заклад вищої освіти. Я дуже поважаю всіх своїх колег, але сьогодні ЧНУ дійсно, є лідером освіти у Шевченковому краї. Нас сьогодні знають і в Україні, і далеко за її межами, ми маємо високі рейтинги і з наукових досягнень, і з працевлаштування наших студентів, і з багатьох інших аспектів.

Джерело: «Нова Доба»