Продовжуємо ознайомлення з публікаціями із серії «Славетні земляки»

Україна починається з тебе!

Вячеслав Максимович Чорновіл

24 грудня 1937, смт. Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської області – 25 березня 1999, Бориспіль Київської області – український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР.

• Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х – 90-х років.
• Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.
• Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів.
• Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник».
• Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української Гельсінської спілки.
• Кілька разів був ув'язнений за «антирадянську пропаґанду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років.
• У 1990-1992 рр. – голова Львівської обласної ради.
• Народний депутат України з березня 1990 р.
• Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %).
• З жовтня 1991– Гетьман українського козацтва.
• З 1992 р. і до смерті – голова Народного Руху України.
• З 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
• Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем.

Цитати Вячеслава Чорновола

«Україна розпочинається з тебе».

«Хто мене вчив? Справжня журналістика – це все-таки від Бога. Я закінчив факультет журналістики, але така нас інтелектуальна вбогість вчила. Правда, були Матвій Шестопал, був Павло Федченко, які щось нам давали».

«Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв».

На запитання: «Звідки Ви родом?», відповідав: «Я людина всієї України». Завжди вважав Україну однією цілісною державою.

«Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України».

«Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил».

Програвши президентські вибори 1991-го, сказав: «Програв не я. Програла Україна».

«Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» (1997).

«Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї».

«Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».

«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».

Нагороди та премії Вячеслава Чорновола

• Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
• Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.
• Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997).
• Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000) (посмертно) – за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Цікаві факти про Вячеслава Чорновола

• Головною ідеєю його життя була боротьба за Україну. Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
• Працював різноробом. У 1963-1964 роках брав участь у будівництві Київської ГЕС. Після першого ув’язнення, працював спостерігачем метеостанції, землекопом археологічної експедиції, вагарем на станції Скнилів тощо. Після останнього – кочегаром у Львові. Був тричі одружений. У 1960-му уклав шлюб з Іриною Бруневець, від якої має сина Андрія. Відносини припинились наприкінці 1962-го. З червня 1963-го зав’язав стосунки з Оленою Антонів, від якої має сина Тараса. Остання дружина – Атена Пашко.
• Витримав 83 допити. У 1966-му Вячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок. У 1972-му витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів.
• Прокурор, який судив Чорновола має звання «Почесний працівник прокуратури України». Другу (1967р.) і третю (1972р.) кримінальні справи проти Вячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010рр.). Свою посаду прокурор обіймав протягом 20 років. Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами». У 2003-му прокурору призначена пенсія згідно із Законом України «За заслуги перед Україною». В червні 2006-му Антоненку оголосив подяку Генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України».
• Не відмовляв нікому з тих, хто до нього звертався з питаннями української справи. «Працював він самовіддано і справді багато, – згадувала дружина Атена Пашко. – Вставав, бувало, о 5-ій годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких Вячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи».
• Від КГБ отримав прізвисько «Нєугомонний». Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: «Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою».
• Непохитно вірив у відновлення незалежності України. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав Вячеслава Чорновола: «Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?». І почув у відповідь: «Як ким? Редактором опозиційної газети».
• Чорновіл був кандидатом в Президенти України. На президентських виборах 1 грудня 1991-го за Вячеслава Чорновола віддали голоси 7.420.727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.
• Зрікся присяги на вірність московському цареві. Після обрання Гетьманом українського козацтва, на Великій раді 21 червня 1992-го в Переяславі-Хмельницькому проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му.
• Вячеслав Чорновіл загинув у автокатастрофі на шосе під Борисполем за нез’ясованих обставин. Багато хто вважає це політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів. Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша припускав, що Чорновола після аварії добили кількома ударами кастета.
• Похорон Вячеслава Чорновола став однією з наймасовіших акцій часів Незалежності. У ньому взяли участь від 150 до 250 тис. осіб. Це також наймасовіший похорон в Україні. Труна з тілом була виставлена в Київському будинку вчителя. Черга від нього тягнулася до Хрещатика. До Володимирського собору труну несли на руках. Після панахиди, процесія рушила до пам'ятника Шевченку, а звідти на Байкове кладовище.
• 21 січня 2017 року була відкрита меморіальна дошка на будівлі центрального офісу Народного руху України (м. Київ, вул. Олеся Гончара, 33). Відкрито і кабінет-музей Вячеслава Чорновола, існує Фонд Вячеслава Чорновола.
• Національним банком України випущена пам'ятна монета «Вячесла́в Чорнові́л» номіналом у 2 гривні, присвячена видатному державному та громадському діячеві, відомому журналісту, депутату Верховної Ради України першого-третього скликань, Герою України Вячеславу Максимовичу Чорноволу.
• До 30-річчя Народного Руху України встановлено пам’ятний знак із зображенням В. Чорновола.
• Олександр Положинський та гурт «Тартак» присвятили Вячеславу Чорноволу куплет пісні «Мене вже немає».

Всі літературознавчі праці, статті, листи, виступи, інтерв’ю, документи Вячеслава Чорновола зібрані у 10-ти томному виданні, яке знаходиться у книжкових фондах центрального абонементу. Книги про його життя, громадсько-політичну та літературну діяльність можна переглянути у читальному залі суспільних наук, збірник документів самвидаву з України «Широке море України» на абонементі художньої літератури. Журнали «Український вісник» та «Сучасність» зберігаються у читальному залі періодичних видань. Тож приємного перегляду, шановні читачі!