Ця чарівна купальська ніч

Сучасна назва свята походить від імені християнського святого Івана Хрестителя. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря. Це свято символізує народження літнього сонця – Купала. А от де взялося ім’я Іван у язичницького божества Купала, оже відповісти історія християнської церкви. Саме у IV столітті н. е. цей день вона проголосила святом народження Івана Хрестителя – предтечі Ісуса Христа. Внаслідок християнізації у святі язичницьке найменування «Купала» поєдналося з християнським «Івана». На території України впродовж багатьох століть купальські звичаї змінювалися, завжди мали локальні відмінності, не скрізь однаково збереглися – найбільше на Поліссі, як одній з архаїчних зон слов’янського світу.

Перші писемні згадки про свято Купала в Україні є у Волинському (1262 рік) і Густинському (приблизно 1620 рік) літописах, «Синопсисі» (1674 рік). У ХVIII столітті з’явився ряд документів, які свідчать про запеклу боротьбу церковної та світської влади з купальським обрядом. Наприклад, у 1719 році гетьман Війська Запорізького та голова козацької держави в Лівобережній Україні Іван Скоропадський видав указ «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.», який надавав право фізично карати (в’язати, бити киями) та відлучати від церкви усіх учасників купальських ігрищ. У 1723 році Перемишльський собор у Березові заборонив танці та розваги біля купальського вогню. У 1769-му Катерина II видала указ про заборону свята. Та попри всі заборони, язичницький характер народних обрядів виявився міцним. Не знищила свято й церква, хоч і намагалась наповнити його християнським змістом.
Саме язичницька сутність, містичність, шлюбно-еротичні мотиви купальського обряду привертали увагу багатьох дослідників, митців. Завдяки народному обряду з’явилися такі мистецькі шедеври, як опера С. Писаревського «Купала на Івана»; фольклористична праця Л. Українки «Купала на Волині»; оповідання М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала»; кінофільм Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала»; фольк-опера Є. Станковича «Коли цвіте папороть». Остання 40 років була під забороною і лише у 2017 році на сцені Львівської опери відбулася її світова прем’єра.
На початку XX століття купальський обряд поступово почав зникати. Сьогодні він існує у «відродженій», точніше «впровадженій» за радянських часів (під час антирелігійної боротьби) формі інсценізованого обряду. І хоч магічний зміст ритуалів знівельований, а святкування набрало мистецького значення, все ж головні язичницькі ритуальні дійства до нас дійшли – це плетення вінків дівчатами і пускання їх на воду; вшанування купальського деревця хороводами; розпалювання багаття та стрибання через вогонь; ритуальна купіль; спалювання або потоплення деревця; спалювання кулів соломи чи опудала; влаштування ритуальної вечері. Цікаво, що і назва свята, і ритуальний вогонь, і прикрашене деревце називають «купалом», «купайлом» чи «купайлицею». Це ж і є головні елементи обрядовості, в основі яких лежать культ вогню, води і рослинності. Ритуали уособлюють поєднання чоловічого (вогню) та жіночого (вода) начал, виконувалися з метою забезпечення врожайності, здоров’я, продовження роду.

Свято Купала (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) — одне з давніх (дохристиянських) свят східних слов'ян, традиційне свято, що початково відзначали вночі перед Івановим днем 24 червня. Зараз його також прив'язують до сонцевороту. У зв'язку з запровадженням григоріанського календаря на державному рівні, а на церковному ні, свято почало припадати на ніч 7 липня. Сучасна назва свята походить від імені християнського святого Івана Хрестителя. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

Три «кити» Купала

Вогонь

«Лежи, лежи, та Купалочку, в червоному та багаттячку!»

Обрядове багаття на свято Івана Купала пов’язане із культом сонця, тому й місце для нього обирали, як правило, на пагорбах, щоб підняти полум’я якомога вище. Також котили з гір палаючі колеса, обмотані соломою. Для багаття збирали увесь непотріб: солому, старі речі, колеса. З усім цим мала згоріти «нечиста сила». Кожен з присутніх мав принести щось у вогнище, інакше буде битий: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Розпалювала купальське багаття, як правило, жінка чи дівчина, бо наділена функцією дітонародження, а вогонь мав запліднюючу силу. Тому, щоб мати змогу продовжити рід, усі дівчата і молоді жінки мали обов’язково бути на святі. Найважливіший ритуал у цей день – «очищення» вогнем. Люди цілу ніч не спали, водили хороводи навколо вогню. Парубки й дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь. Іноді через купальські багаття проганяли домашню худобу, щоб уберегти тварин від хвороб. Могли в багатті спалити сорочку хворої дитини, щоб вона швидше одужала. Спалювали у вогні «гілку-купайло» як жертвоприношення головному богу – сонцю.

                                              Вода

                                «Ой на Купайла ластівочка купалася»

Як і вогонь, вода також мала силу «очищення», «оздоровлення». Тому в цей день купання було ритуальним і відоме усім народам Європи. Побутували вірування і в цілющі властивості купальської роси, у ній качалися, нею умивалися. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Потім дівчата й самі роздягалися і купалися, щоб «очиститись». Ритуальні потоплення купальського деревця, Марени та Івана – це імітації колишніх жертвоприношень водоймам. За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв і вважалася небезпечною. Тому людську жертву замінило її символічне зображення – купальське деревце.

Рослинність

 «На вербі я сиджу, гукаю, дівчат на Купайла скликаю»

Це був особливий день для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Той, хто її знайде, буде здоровим і багатим. Існував також звичай на Купала збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами; виготовляти «купайло»/«гільце» – святкове деревце. (найчастіше з верби). За значенням воно схоже до весільного «гільця»/«вільця», бо в давнину саме Купало знаменувало початок шлюбного сезону. Є легенда, що в цю ніч грали весілля Купала та Марени як символ поєднання двох стихій – води і вогню, чоловічого і жіночого начал. «Гільце-купайло» дівчата прикрашали букетиками польових і городніх квітів, ягодами, цукерками, бубликами, різнокольоровими стрічками, зверху кріпили вінок із барвінку, іноді – «квітку» з кропиви й будяків, щоб потім хлопцям було важко його ламати. Робили з верби також фігури «іванів» та «марен», які ввечері несли топити чи спалювати – так приносили жертву богу сонця та богу води, щоб був багатий урожай. І сьогодні гілки розламаного «купайла» господині розкладають по городу для гарного урожаю.

Прикмети та повір'я

Наші предки вірили, що на Івана Купала вся нечисть вилазить назовні. Тому потрібно бути особливо обережним.
Не можна далеко йти від людей і житлових будинків - може викрасти лісовик.
Не можна запливати далеко - русалки потягнуть.
Якщо чутно зозулю - бути холодній осені.
Доноситься спів цвіркуна - зима буде м'якою.
Якщо наткнувся на змію - чекай біди.
На Купала обов'язково милися росою або водою з криниці. Вважалося, що тільки в цей день вона володіє цілющою силою. Також вірили, що жінки, вмиваючись такою водою, стають красивішими, а чоловіки сильнішими.
Також вважалося, що на Івана Купала відчиняються двері у потойбічний світ. І духи могли дати раду або передбачити майбутнє.