Історія української медицини. Як лікувались наші предки

За народними повір’ями, саме цієї ночі розцвітає папороть, яка приносить щастя на все життя і таємнича розрив-трава, яка вказує на заховані в землі скарби і відкриває усі замки. Відомо, що при княжих палатах Київської Русі сформувалися осередки першої офіційної медицини. На тоді, вивчення медицини та медична практика вважалися привілейованими професіями. Першою медичною працею в Київській Русі був науковий трактат «Мазі» княгині Євпраксії Мстиславівни. Княгиня працювала над ним з 1130-1140 рр. Трактат зберігається у вигляді витягу в бібліотеці Лоренцо Медічі (Флоренція). Чому саме «Мазі»? Саме тому, що мазі широко застосовувалися в Київській Русі для натирання тіла. Трактат «Мазі» складається з 5 частин та 29 розділів.    

   Перше місце в медицині Київської Русі займала хірургія. Це було пов’язано із численними війнами. Найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок. Кожна війна несла за собою епідемії чуми, тифу, хотери і т.д. В літописах такі випадки зазаначалися «мором». Щоб перешкодити поширенню «мору», ставилися застави, пости на всіх можливих переправах. Витримувався карантин. Дьоготь вважався одним з основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости. Українці широко застосовували трави, про цілющі властивості яких знали наші предки слов’яни. Лікарські трави заготовляли у спеціальні дні. Радили йти по трави в «жіночі дні» (середа і п’ятниця). Звіробій. Вважається травою, що лікує 90 хвороб. Лікують ним печінку, нирки, запальні процеси. Полин – вживали від пропасниці. Є добрим жовчогінним засобом. Ромашка – при болях у животі, розладах шлунку. При лікування жіночих хвороб. Чистотіл – при лікуванні шкірних захворювань. Символом рідного дому для українців був чебрець. Відїжджаючи в далекі краї, брали з собою пучок чебрецю. Слов’яни використовували кріп для лікування хвороб очей, а огірок, як засіб лікування при захворюваннях печінки та туберкульозу.
   Навіть одягом умудрялися лікувати наші предки. Вважали, що вивернутий навиворіт одяг оберігає від вроків. Одягали сорочку навпаки від переляку і від лихого ока. Аби вилікувати хворого на епілепсію, то його одяг після нападу перекидали через дах і закопували там де він падав. Одях хворої дитини носили до лісу. Ховали його в дупло або розвішували на гіллі. Вірили, що цілюща сила лісу забере дитячі недуги.
   Наші предки знали, якщо дитина кашляє, їй слід якомога частіше бувати у сосновому лісі. Тоді хвороба швидше відступає. Навіть тим, хто має таку тяжку недугу, як туберкульоз, радили прогулянки у хвойному лісі. Знали водночас і те, що людям, у котрих слабке серце, не рекомендувалося довго перебувати у сосновому лісі.
  За прикладом предків-козаків вважається прийнятним звертання до Бога в разі хвороби для усіх людей, незалежно від віросповідання, і навіть атеїстів. Підстав для цього – дві: на будь-якій мові при будь-яких обставинах щиросерде й чисте слово наше дійде до Отця нашого, і ті, хто гаряче молився Богові, одужували швидше й надійніше, незалежно від релігії та національності.                                                                                                              

                                                 Секрети медицини Запорізької Січі
   У козацькій медицині характерниками широко використовувалося лікування землею. Землю загортали в павутину, і вона миттєво зупиняла кровотечу. Але в цьому лікуванні теж були свої секрети. Самолікування загрожує зараженням крові. У колишні часи Дике Поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, проходячи через пороги, несла потужну енергетику, вона очищала козаків. Для зупинки кровотечі, козаки використовували і підручні засоби: мед, хліб, цукор. Рану засипали сіллю. Вважали, що вона хоч і пече спочатку але й сприяє швидкому загоєнню. До наривів і опіків прикладали подорожник та лопух. Старі рани присипали порошком з кореневищ болотної лепехи, яку в народі називають «татарським зіллям». Козаки використовували цю рослину для знезараження води. А сам корінь жували під час епідемії тифу та холери.
   Боплан пише: «Я бачив, як козаки, будучи хворі на лихоманку, не брали для одужання нічого іншого, крім пів заряду гарматного пороху, розведеного у пів мірці горілки. Змішавши все гарненько, вони випивали цю суміш, потім лягали спати і на ранок прокидалися лише в доброму самопочутті. У мене був кучер, який, я бачив сам, робив це не раз і часто виліковувався завдяки цим лікам, про які ніколи не додумаються а ні лікарі, ані аптекарі. Я бачив, як інші козаки брали золу і, змішавши її з горілкою, подібно вищесказаного, випивали її з такими ж наслідками. Я неодноразово бачив, як вони, поранені стрілою, будучи далеко від хірургів, закривали рану частинкою землі, замішаної в долоні з невеликою кількістю власної слини, чим виліковувалися так само добре, як і найкращою маззю…» Нащадки січових козаків вміли лікувати відкриті переломи, видаляти роздроблені кістки. Козаки володіли основами антисептики, оперували так, щоб мікроби і бактерії не потрапляли в рану, справлялися і з гнійними ранами, «викочували» кулі та уламки, проводили ампутації. Все робилося тільки після заходу сонця. По-перше, в цей час майже немає мух — головних рознощиків інфекції, а по-друге, сам людський організм, зокрема мозок, вступає у фазу гальмування... Пораненого вкладали на солом’яні снопи або на щойно вистругані дошки. Поїли його доп’яну горілкою. Поранену ногу обкладали льодом або лили холодну воду. Перетягнута джгутами нога втрачала чутливість. Тоді до справи приступав лікар. Він довго мив руки і протирав їх горілкою. Всі інструменти, якими він користувався, ретельно і довго кип’ятилися в соляному розчині. Крім того, помічник виловлював їх з киплячої води тільки спеціальними щипцями і подавав лікареві, обов’язково проносячи їх через вогонь.

   Козацькі лікарі знали багато заговорів. Козацькі медики застосовували фіто- і ароматерапію. Козаки курили лікарські трави в колисках. Наприклад, полин допомагав заспокоїти нерви, покращував гостроту зору. Коли випадала роса, козаки лежали на галявинах, де росли трави.
                                                                                                                

 Рецепти народної медицини козаків

- Чотири жмені (60 г) перемелених жолудів на 500 г «води-залізниці”
( отриманої від взаємодії з розжареним на багатті опущеним у воду іржавим залізом) виварюють до половини, додають стільки ж липового меду, перемішують. Приймали 4-6 разів перед їжею при анемії, при знесиленні, від ран тощо

- Одну столову ложку квітів айстри ромашкової або дикої залити 200 г гарячої мідної води (“мідниці”), настояти 30 хвилин. Пили після стресів, давали звільненим з полону. Пили молоді козаки, особливо після першого бою.
- Столову ложку трави звіробою на 200 г води “залізниці” гарячої настояти 30 хвилин, процідити. Випити перед сном, заїдаючи квітковим медом. Вночі рідини не пити. Лікували болі в попереку після виснажливої їзди верхи, гостре запалення (“застуду”) нирок.
- Рівну кількість трави кислиці (трилисник) та листя щавлю злегка прив’ялюють на сонці, змішують та дрібно ріжуть ножем. Три жмені отієї суміші заливають 1,5-2 літрами води, доводять до кипіння. Настоюють у попелі вогнища 2-3 години. П’ють теплим тричі на день. Вживають при весняно-осінніх авітамінозах, анеміях, при перенесених тяжких захворюваннях або пораненнях.
- Дрібну рибу (найкраще – йорж, пічкур) миють, чистять, мілко січуть ножем і варять до отримання однорідної маси (2/3 води на 1/3 риби). Отримуємо кашоподібну масу, додаємо 1 столову ложку риб’ячої крові. Змішати, але не варити!!! Наноситься на варикозні виразки, при розширенні вен та міозітах.
- Коріння аїру – 10-15 г, дві склянки води, роблять відвар. Приймають по півсклянки тричі на день за півгодини до їди. Лікують виразку шлунку та дванадцятипалої кишки.  
- Коріння та насіння кропиви жалкої – 15 г відварюють у 200 г води і п’ють по 2-3 столові ложки за один прийом з метою виведення паразитів. 
   У козака-характерника завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м’язи за допомогою підкови. “Щоб вилікувати пораненого, його спочатку звільняли від душ убитих”.
   Народні рецепти збиралися і збираються усіма поколіннями людей упродовж довгих століть. Наші предки відрізнялися від нас тим, що ніколи не використовували штучні препарати для лікування всіляких захворювань. Може нам час повернутися до витоків самої природи і прислухатися до своїх далеких предків? Адже лікарські рослини оточують нас повсюди. Все, що необхідно – це мати відомості про те, як правильно застосовувати лікувальні компоненти.