Електронні адреси бібліотеки: gmail biblioteka.cnu@gmail.comemail biblioteka.cnu@ukr.netemail 1 biblioteka@cdu.edu.ua      Соціальні мережі бібліотеки: instagram Instagramfacbook Facebooktelegram Telegram

Интернет-магазин nachodki.ru

ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ОЛЕКСІЄНКА

IMG 9122

Першого цьогорічного, на жаль, немирного весняного дня минув рівно один рік, як пішов у далекі засвіти Володимир Іванович Олексієнко. Знаний золотонісець і наш випускник фізматівець проорав глибоку борозну передовсім на освітянській ниві як педагог і багаторічний директор міської школи №6. Отож з нагоди скорботної річниці кількома штрихами окреслю добротворний шлях мого освітянського товариша…
Володимир Іванович – від діда-прадіда корінний золотонісець, а народився на Благовіщення 7 квітня 1936 р. Зростав у родині талановитого будівельника-виконроба й талановитого різьбяра по дереву Івана Карповича Олексієнка. А Володина мама Марія Олександрівна гарно співала, грала на сцені самодіяльного театру разом із мистецькою зіркою Наталкою Ужвій. Володине дитинства спопелила немилосердна воєнна доба, яка до того ж зробила його напівсиротою. Рядовий Іван Олексієнко поліг смертю хоробрих на вогняній Курській дузі, й відтак шестирічний Володя удвох зі своєю мамою потерпав від непростих проблем виживання в екстремальних умовах. Марія Олександрівна утримувала маленьку родину невеликими підробітками – шила одяг, прала на замовлення, тримала квартирантів. А ледь Володя зіп’явся на ноги, відразу ж звалив на свої маленькі плечі вантаж недитячих обов’язків: пас худобу, збивав ящики на птахокомбінаті, влітку возив вишні та яблука на продаж до Москви й Ленінграду, а натомість привозив мамі тканину та нитки для шиття. Одначе, завжди і скрізь з ним була Книга, культ якої в Олексієнків був незмінним.
Для навчання свого молодшенького мама обрала школу №4 – колишню гімназію, котра виплекала відомих майстрів слова С. Скляренка й М. Терещенка. А завершував він шкільну освіту уже в міській десятирічці №3. Спраглий до знань, Володя був у числі найкращих учнів, наполегливо вивчав усі предмети, але найбільше вподобав математику й фізику. У школі не знав собі рівних у розв’язуванні складних задач, тлумаченні математичних формул і фізичних законів, ставав переможцем предметних олімпіад. Його шкільними кумирами були фізик Борис Григорович Роговенко та словесник Антон Іванович Перепада. Великий уплив на формування ціннісних орієнтацій хлопця мав учитель-ерудит, названий народним академіком, Михайло Федорович Пономаренко. Закінчивши школу Володимир, і хвилі не вагаючись, за покликом душі вступив у 1953 р. на фізико-математичний факультет Черкаського педагогічного інституту.
У провідному виші Шевченкового краю В. Олексієнко здобував омріяний фах під орудою відомих професорів-фізиків Михайла Фонкіча, Григорія Бугаєнка, а також відомих математиків – професора Олександра Семеновича, доцентів Сергія Завало, Миколи Горбача та ін. В інституті продовжив заняття спортом, здобув перший розряд із важкої атлетики. І чи не перший кредит довіри: Володимира обрали головою студради факультету. Устиг він без відриву від навчання попрацювати й лаборантом кабінету фізики.
Після успішного завершення інститутського навчання Володимир у 1957 р. отримав направлення до Ковтунівської десятирічки на Золотоніщині. Уроки фізики й математики, які проводив молодий учитель, відразу сподобалися юним ковтунівчанам, адже вони були дуже цікавими й спиралися на досвід життя. До душі припала учням і невимушено-довірлива манера спілкування з ними педагога, його простота й дотепність. Утім у Ковтунах Володимир Іванович затримався лише на один рік, адже все ж мріяв працювати у школі рідного міста. І така нагода невдовзі випала, коли тодішній завідувач райвно Володимир Федорович Клименко (до речі, колишній ковтунівський директор) запропонував йому посаду вчителя фізики міської школи №6.
Отак уже від 1958 р. Володимир Олексієнко і пов’язав свою життєдіяльність із «Шостою», як виявилося на цілих 46 років. До речі, ця школа на Зозулівці (мікрорайон міста) свого часу долучилася до освітнього становлення людини-академії Михайла Максимовича. У знаній на Черкащині школі Володимир Іванович долучав старшокласників до таїн фізики та астрономії, створив один із найкращих у районі предметних кабінетів. Саме його клопотами в школі з’явився чи не єдина в районі міні обсерваторія зі справжнісіньким телескопом, за допомогою якого учні споглядали планети й зірки. Олексієнкові школярі постійно здобували призові місця на районних та обласних олімпіадах. А ще Володимир Іванович закохував своїх учнів у красу рідної природи та історію краю, організовуючи велопоїздки, екскурсії, походи Золотоніщиною та навчаючи їх мистецтву фіксувати побачене не лише в пам’яті, але й на фотоплiвці. Саме він створив шкільний кінотеатр, де учні залюбки переглядали навчальні й науково-популярні фільми. Педагогічний досвід В. Олексієнка став предметом вивчення серед педагогічної спільноти краю, тож ні для кого не стало несподіванкою обрання його керівником районного методоб’єднання вчителів фізики й астрономії. Велику довіру він отримав і від шкільних колег, ставши головою профкому десятирічки.
У 1974 р. надзвичайно успішного учителя було призначено заступником директора з навчально-виховної роботи (старші класи). До речі, ще одним заступником (молодші класи) працював Іван Семенович Дробний – відомий поет і публіцист. Загалом, школа №6 вирізнялася зірковим педагогічним складом: першою в краї учителькою-методисткою історії стала велика майстриня юних душ Зоя Михайлівна Перепелиця, звання «Заслужений учитель України» отримав Микола Васильович Галат, а очільником школи був тоді колишній фронтовик-орденоносець, справжній фанат шкільництва Антон Федорович Маренич.
Саме від нього Володимир Іванович у 1984 р. і отримав директорську естафету, й відтак розпочався найбільш плідний період його організаторсько- педагогічної діяльності. То був доволі складний, але доволі славний час шкільної історії. Невгамовний очільник і талановитий господарник мало чи не ночував у школі, й зумів за допомогою підприємств-шефів у стислі терміни створити зразкову навчально-матеріальну базу. У школі запрацювала й теплиця, завдяки чому учні отримували вітамінний набір у шкільній їдальні майже круглий рік, господарським способом було споруджено й зразкове овочесховище. Невдовзі десятирічка була визнана базовою й тут постійно проводилися семінари для педагогів району.
Директора дуже любили учні, яких він як і досі вважав найголовнішими в школі. Залучаючи спонсорські кошти, він організовував для них цікаві екскурсії головними містами України та інших республік. А ще умів згуртувати батьківську громаду задля вирішення багатьох проблем шкільної повсякденності. Саме за його директорства в школі було створено музейну кімнату вченого-енциклопедиста М. О. Максимовича. Неодноразово обирався й депутатом міської та районної рад.
Невеликий зростом, надзвичайно жвавий і активний, Володимир Іванович постійно випромінював великий інтелект, незмінну доброту й щирість. У директорській спільноті краю Володимир Іванович став визнаним авторитетом: до його порад та рекомендацій дослухалися усі. Він був і моїм старшим освітянським товаришем-наставником (я працював певний час одночасно з ним директором Чапаєвської школи). А ще він перебував у числі небагатьох, хто істини ради міг стати на прю із райкомівськими й освітянськими начальниками; не винятком був і грізний В. Ф. Клименко.
З причин означеного директора Шостої не дуже балували освітянськими нагородами. І все ж він став відмінником народної освіти, був відзначений десятком почесних грамот різних рівнів. Зрештою, на 47 році своєї педагогічної діяльності Володимир Іванович пішов на заслужений відпочинок, але й у новому статусі вдома не засиджувався, продовжив активну просвітницьку й громадську роботу. Поряд з цим дістав нарешті змогу зайнятися своїми улюбленими справами: читанням книг, різьбою по дереву (це від батька), відвідинами музеїв, рибальством, родинними виїздами на природу.
Він був щасливим у шлюбі впродовж понад 60 років зі своєю любою дружиною Зінаїдою Миколаївною – знаною вчителькою словесності та літератури санаторної школи-інтернату (устиг з нею відзначити діамантове весілля!). Їхня донька Тетяна стала маркетинг-директором однієї з фірм у нашій столиці, а ще одна – Олена працювала в міністерстві торгівлі. Пишався Володимир Іванович і своїми трьома онуками: Святослав став програмістом високого рівня, Іван успішний у царині політичних наук, а Марія працює в банківській сфері.
Отож споминаймо знаного освітянина добрим словом, адже він його заслужив своїм добротворчим життям!


Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,

колишній директор Чапаєвської середньої школи

Перегляди: 76

ScopusWOSSDESPLzbMATHWARSEBEIEASPBDJTeamIOPScienceJstoreOECDWileySTATISTAICUINCOSIUSIAZ

Наша адреса: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22

Телефон: (0472) 35-52-29, (0472) 37-30-92

Електронна пошта: biblioteka.cnu@gmail.com, biblioteka.cnu@ukr.net, biblioteka@cdu.edu.ua