Електронні адреси бібліотеки: gmail biblioteka.cnu@gmail.comemail biblioteka.cnu@ukr.netemail 1 biblioteka@cdu.edu.ua      Соціальні мережі бібліотеки: instagram Instagramfacbook Facebooktelegram Telegram

Шаблоны Joomla 3 тут

БЕРЕГИНЯ ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

a9a33d9beb341842ee87a0071ec273c1

Серед відомих літописців історії й сьогодення Шевченкового краю доволі помітне місце належить Марії Василівні Приліпко. Педагогиня й громадська діячка, орденоносиця й лауреатка, почесна краєзнавиця України, вона подарувала своїм землякам гідний подиву творчий доробок. Цими днями, якраз напередодні Всеукраїнського дня краєзнавства, наша іменита краянка відзначила свій вагомий ювілей. З цього приводу ми зустрілися з ювіляркою для розмови про її украй насичене добротворними справами життя…

Маріє Василівно, нині Ви мешканка Черкас, але ж майже все Ваше життя від його початку пов’язане із Чорнобаївщиною…
Це так, бо там я народилася, й практично майже всі роки віддала праці в рідному краї. Моя мала батьківщина – то славне село Малі Канівці, звідки, до речі, родом легендарний Михайло Драй-Хмара й сучасний український політик Микола Томенко. Зростала в простій селянській родині: батько – Василь Антонович все життя попри інвалідність працював теслею, а мама Хима Максимівна – вчителькою початкових класів. Розділила трагічну долю свого покоління як дитина війни, й до цих пір у пам’яті зринають епізоди жахіть тієї немилосердної доби: на моїх очах згоріла рідна хата, нацисти розстрілювали тата (дивом вижив), а старший брат Володя помер тоді від інфаркту.
Навчалися вже після вигнання окупантів. Які ж навчальні заклади записали у свій актив таку відому випускницю?
Неповну середню освіту здобула в семирічці рідного села, найбільше цікавилася історією та літературою. Змалку мріяла піти по стопах мами, а тому й подалася до Золотоноші, аби опанувати вчительською професією в місцевому педучилищі. До речі, тоді цей заклад очолював знаменитий чоловік – Герой Радянського Союзу Павло Романчук, який і зронив у мою душу перші зернята зацікавленості історією рідного краю.
Ваш загальний трудовий стаж становить понад 60 років. Як розпочиналася Ваша трудова біографія?
Стартовим майданом моєї трудової кар’єри стала посада старшої піонервожатої Великобурімської школи. Саме в цьому історичному поселенні (тут знайдено найдавнішу на Черкащині стоянку первісних людей доби палеоліту) я на все життя, що залишилося, поріднилася з краєзнавством. Немалу роль у цьому моєму виборі зіграв тамтешній ентузіаст-пошуківець, завуч школи Леонід Брудзь.
Довелося повчителювати й у рідній Малоканівецькій семирічці?
Так, і не один рік. Мені там особливо комфортно почувалося не лише з причини перебування в рідних стінах, але й тому, що очільником закладу був мій улюблений учитель, фронтовик-орденоносець Кирило Яременко. Саме він згодом запропонував мені відповідальну посаду свого заступника з навчально-виховної роботи, і я з радістю погодилася.
Я так розумію, вищу освіту Ви здобули, як мовиться, без відриву від виробництва. Назвіть свою alma mater.
Фах історика (про що давно мріяла) я опанувала в стінах провідного вишу України – Київського державного університету ім. Т. Шевченка (звісно, на заочному відділенні). Диплом отримала в 1962 р. і захистила його достроково, позаяк незабаром мала народжувати свою первісточку.
Вибачте за оприлюднення цієї деталі, але при Вашому вродженому пороці серця Ви тоді наражали себе на смертельну небезпеку, бо медична статистика щодо таких випадків ой яка невтішна…
Я про це тоді не думала, бо над усе хотілося будь-якою ціною виконати цю найвищу місію жінки: дарувати життя. І вже на схилі віку проживаю в родині своєї доньки Валі, постійно відчуваю її тепло й турботу.
А потім Ви очолили рідну школу, але Ваше директорування виявилося закоротким. Чому так?
З роками дедалі більше переконуюся, що по життю нас веде Боже Провидіння. Мене після роботи впродовж року директором було запрошено стати інспектором шкіл Чорнобаївського райвно, а згодом я обійняла на той час престижну посаду відповідального секретаря районної організації товариства «Знання». Займалася організацією просвітницької роботи в районі, сама була лектором-міжнародником. А ще завдяки своїй посаді я побувала у найвіддаленіших куточках Чорнобаївщини, що дозволило закумулювати унікальні матеріали для вивчення історії рідного краю. До речі, саме мені випала честь підготувати історичний нарис «Чорнобай» до унікального видання «Історія міст і сіл УРСР»…
А потім Ви таки знову повернулися в лоно педагогічної діяльності…
Так, у 1971-му я очолила школу в знаменитій Красенівці, що стала пенатами всесвітньо відомого богатиря Івана Піддубного. Принагідно скажу, що саме тоді розпочала вивчення життєпису цієї української знаменитості, взяла діяльну участь у створенні експозиції музею борця. Попрацювала й учителем історії Веселохутірської школи, безмежно пишаюся своїм учнем, відомим аграрієм, колишнім губернатором Черкащини й очільником обласної ради Володимиром Лук’янцем (світла йому пам’ять!).
У мене певні здивування викликає Ваша нова життєво-кар’єрна метаморфоза: в 1974 р. Ви вчергове залишили вчительський цех і раптом подалися в аграрну сферу...
Тоді я пристала на пропозиція директора радгоспу ім. Комінтерну Героя праці Михайла Консовського увійти в його управлінську команду й ніколи про це не шкодувала. Адже я – донька села й землі, та й функції мені на новій посаді довелося виконувати все ті ж педагогічні, адже я була заступником директора з гуманітарних питань та виховної роботи. У Комінтерні (нині Привітне) я пропрацювала аж 18 років, саме там і заслужила орден. Не полишала занять краєзнавством, вміщувала на шпальтах районки свої розвідки з історії краю, створила сільський краєзнавчий музей.
Але ностальгія за школою зрештою таки взяла гору!
У 1990 р. я повернулася на посаду вчителя історії Красенівської школи, де працювала ще 17 років. У Красенівці продовжила свої пошуки навколо постаті Івана Піддубного, які зрештою, за підтримки народного депутата України Миколи Томенка, увінчалися виданням книги «Іван Піддубний – сила України», що була поцінована обласною краєзнавчою премією ім. М. Максимовича. Також керувала роботою учнівського краєзнавчого товариства «Піддубняки», що складалося переважно з нащадків українського богатиря. У результаті багаторічної пошукової роботи мені вдалося укласти й генеалогічне дерево роду І. Піддубного, котре містить понад 3 тис. персоналій.
Ви довгі роки були очільницею краєзнавчого руху на Чорнобаївщині…
Більш того, районна влада вишукала можливість (аналогів у області не було) аби зробити цю громадську посаду штатною із певною грошовою винагородою. Відтак упродовж майже 10 років я очолювала районне товариство «Краєзнавець Чорнобаївщини» й мала можливість уже як «вільний художник» зосередитися на улюбленій справі: відкриття невідомих сторінок історії рідного краю.
А тепер настав час поговорити про Вашу творчу спадщину (станом на сьогодні, бо певен, що й далі буде!). Без перебільшення, вона вражає не тільки своїм переконливим обсягом, але й науковою глибиною, привабливою формою викладу, неприхованою дочірньою любов’ю до рідного краю. У Вашому доробку понад 250 грунтовних статей у науковій та масовій періодиці, 5 книг! Серед них і три фундаментальні фоліанти, присвячені історії Чорнобаївського краю та його 71 поселенню (в т. ч. – 18 затоплених). Як Ви встигли так багато зробити на краєзнавчій ниві?
Так, дякувати Богу, підтримці місцевої влади та спонсорів мені пощастило реалізувати більшість своїх краєзнавчих задумів. А щодо часу… Краєзнавство в мене з’єднано воєдино і як робота, і чи не єдине життєве хобі. Я безмежно люблю свій справді унікальний довкіллям, традиціями й сьогоденням Чорнобаївський край і як його вірна донька намагаюся хоч чимось віддячити за щастя жити й творити.

Без названия
Не вважав би нашу розмову завершеною, аби не задав Вам ще одного, традиційного запитання: які Ваші подальші творчі плани?
Уже понад чотири роки чекає на спонсорів підготовлений мною до друку 3-й том фундаментального видання про населені пункти Чорнобаївщини. А ще в мене дійшли, нарешті, руки до більш глибокого дослідження власного родоводу та історії рідного села.
Насамкінець – кілька слів про вашу родину.
Донька Валентина вже на заслуженому відпочинку. Онучок Владислав, за спеціальністю айтішник, як і належиться в ці доленосні для України дні, перебуває в лавах захисників Вітчизни (боєць ЗСУ). Онучка Маріанна із двома дітками тимчасово перебуває за кордоном, у Румунії.
Щиросердно вітаємо Вас з ювілеєм. Здоров’я Вам, миру, довголіття й Божої благодаті!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,
почесний краєзнавець України

Перегляди: 61

ScopusWOSSDESPLzbMATHWARSEBEIEASPBDJTeamIOPScienceJstoreOECDWileySTATISTAICUINCOSIUSIAZ

Наша адреса: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22

Телефон: (0472) 35-52-29, (0472) 37-30-92

Електронна пошта: biblioteka.cnu@gmail.com, biblioteka.cnu@ukr.net, biblioteka@cdu.edu.ua