Електронні адреси бібліотеки: gmail biblioteka.cnu@gmail.comemail biblioteka.cnu@ukr.netemail 1 biblioteka@cdu.edu.ua      Соціальні мережі бібліотеки: instagram Instagramfacbook Facebooktelegram Telegram

Joomla модули на http://joomla3x.ru и компоненты.

Сергій Шелухін на вівтарі служіння Україні

photo1659605310

Людина може знайти сенс у житті,

тільки присвятивши себе суспільству.

А. Ейнштейн

Українська революція 1917–1921 рр., що стала однією з найголовніших подій національної історії ХХ століття, висунула низку яскравих особистостей — патріотів-державотворців. Серед них доволі помітне місце належить Сергію Павловичу Шелухіну — видатному правникові й будівничому української державності революційної доби, а ще відомому публіцисту, письменнику та історику. Ця багато в чому харизматична постать є уродженцем мого рідного села Деньги, що на Золотоніщині. Тож звернемося до бодай побіжного огляду життя деньгівчанина, котре має стати взірцем для нині сущих українців.

Його родове коріння

Попри російське прізвище, Сергій Шелухін насправді має доконечно українське родове коріння й козацьке походження. Його прапрадід Кіндрат Іванович Шолуха належав до сотенної військової старшини. Вдалося виявити історичне джерело (протокол губернського предводителя дворянства), який засвідчує факт отримання дворянського звання прадідами нашого героя Василем і Кирилом, позаяк «Иван Шолуха (батько Кіндрата — авт.) войсковым товарищем действительно был, …а отец Кондрат в числе сотенных старшин служил». Отже, це було так зване «вислужене» дворянство, отримане за військові заслуги предків.

Вартим уваги є той факт, що прізвище родини пройшло не одну трансформацію, перед тим як набути свого остаточного варіанту — Шелухіни. Так, дружина родоначальника Кіндрата Івановича, Катерина, після смерті чоловіка записана як вдова Шулушиха (Шолушиха), а згодом — «умершаго дворянина Кондрата Шолухи жена Екатерина, удова». Сини вдови Василь та Кирило узагалі не мають прізвища й зареєстровані в документах по батькові як Кондратови (Кондратенки). Лише в записі за 1801 рік вказано «Василий Кондратиев сын Шолуха».

Дід нашого героя Яків Васильович (народився в 1790 р.) мав скромний цивільний чин колезького реєстратора (в «Табелі про ранги» — найнижчий, 14-й ранг) і саме в його особистих документах за 1846 рік з’являється перелицьоване на російський лад (на той час це було доволі поширене явище в дворянському середовищі) прізвище «Шелухін» Проживав він зі своєю дружиною Тетяною Прокопівною (уродженою Папкевич) в с. Панське, і саме тут 15 лютого 1823 року народився Павло, батько Сергія Шелухіна.

Павло Якович понад 20 років перебував у військових лавах, воював на Кавказі, дослужився до капітана й за свою мужність відзначений орденом Станіслава 3-го ступеня та кількома медалями. Додому повернувся інвалідом і вже у зрілому віці (40 років) побрався з деньгівчанкою Явдохою Демченко.

6 жовтня 1864 р. у деньгівському маєтку Шелухіних з’явився первісток, котрого охрестили в місцевій Свято-Михайлівській церкві. Ним і став Сергій Павлович Шелухін — майбутній український державний діяч. Зростав він у багатодітній родині, де виховувалося шестеро дітей.

 

Життя на вівтарі української ідеї

Першим учителем майбутнього державотворця став І. Ф. Бойко — племінник Тараса Григоровича Шевченка. Здобувши початкову освіту, Сергій вступив до Лубенської класичної гімназії, яку очолював на той час відомий український громадський діяч та письменник, викладач грецької мови М. Т. Симонов (Номис). Під час навчання в гімназії деньгівчанин виявив неабиякі здібності: у восьмому класі уклав підручник з тригонометрії, схвалений відомим математиком А. Вінклером, про що було зроблено запис в атестаті зрілості (1883 рік).

Відразу після здобуття середньої освіти вступив до університету св. Володимира в Києві, де прослухав курси на фізико-математичному факультеті у професорів Ващенко-Захарченка, Авенаріуса, Роммера та Шіллера. У 1885 році перевівся на юридичний факультет університету, аби здобути професію правника. Університетські студії талановитий студент поєднував із науковою роботою, яка діставала високі оцінки наставників.

У 1888 році Сергій Шелухін завершив університетське навчання, й життєві обставини змусили його шукати заробіток, а не займатися наукою. Упродовж 5 років він обіймав різні посади в окружному суді міста Єлисаветграда, був почесним мировим суддею Кам’янець-Подільської округи, а згодом став прокурором Кишинівського окружного суду. При цьому він досить активно займався дослідницькою й публіцистичною роботою, опублікував низку правничих статей в «Єлисаветградському віснику» та часописі «Бессарабець». Тоді загалом ним було написано понад 20 праць із питань права, публікація яких викликала великий резонанс.

У 1902 році Сергій Павлович переїхав до Одеси, де 15 років служив членом Одеського окружного суду, потім — Генеральним суддею, і нарешті — сенатором цивільного департаменту. Він домігся відкриття в гімназіях курсу правознавства, який сам і викладав. Продовжуючи свою дослідницьку роботу, він виступає з доповідями, публікує статті у журналах «Одеський листок» і «Право» (м. Санкт-Петербург).

Наукові студії правника й публіциста були помічені у Києві, тому його обрали дійсним членом Київського юридичного товариства при університеті Св. Володимира, а також історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті. Сергій Шелухін також був діяльним членом низки одеських культурно-освітніх товариств: історії і старожитностей, археологічного, юридичного, бібліографічного, а також Одеського відділення Російського технічного товариства.

Синівська любов до України та усвідомлення її підневільного становища привели Сергія Шелухіна в лави національно-визвольного руху вже з кінця позаминулого століття. Він обрав тернистий шлях опозиціонера, який супроводжувався постійним поліційним наглядом, затриманнями та допитами в жандармських відділеннях.

У 1905 році наш земляк став одним зі співзасновників одеської «Просвіти», де часто читав лекції та реферати — переважно з української тематики. Так, у 1905 році Сергій Павлович виступив перед двотисячною аудиторією з лекцією про злуку України з Москвою і, до речі, це була перша в історії Росії лекція, прочитана правником українською мовою. Лише упродовж 1906 року він виступав на засіданнях «Просвіти» 18 разів, і кожен із його рефератів був ґрунтовною розвідкою в царині української історії та літератури. А після закриття «Просвіти» в Одесі (1909 рік) Сергій Шелухін став одним із діяльних членів «Українського клубу», товариства «Українська хата». Він виступив одним із організаторів збору коштів для відкриття українського університету у Львові.

Саме у той період у нього остаточно вкорінилася ідея автономії України. Зрештою Сергій Шелухін став одним із провідних функціонерів Української радикально-демократичної партії (від червня 1917 р. — партія Соціалістів-Федералістів), входив до її ЦК.

Вірним помічником і соратником Сергія Павловича в громадській роботі стала його дружина Любов Миколаївна Шелухіна (уроджена Рігельман). Вона була однією з ініціаторів проведення Різдвяних свят для дітей в Одесі, які зрештою перетворилися на добру традицію. Так, у 1907 році на Різдвяну ялинку в помешканні «Просвіти» (Софіївська, 30) зібралося близько трьохсот дітей, які співали і декламували українською мовою в національних костюмах. Любов Шелухіна була й редакторкою однієї з перших в Одесі українських газет у 1906 році — «Вісті».

Із початком революційних подій 1917 року Сергія Шелухіна було обрано головою Одеського ревкому. Відмовившись від високої посади в селянському департаменті, він залишив Одесу, переїхав до Києва і поринув у законодавчу й державотворчу роботу. Від самого початку створення Української Центральної Ради наш земляк був поміж її найактивніших членів (від Херсонської губернії). Згодом він очолив в УЦР фракцію самостійників і різко критикував ідеї автономістів-федералістів, відстоюючи повну незалежність УНР. У грудні 1917 року Шелухін обійняв відповідальну посаду Генерального судді Республіки (згодом сенатора). Після проголошення незалежності УНР у січні 1918 року його було призначено на посаду міністра юстиції в уряді В. Голубовича.

Про високий державний авторитет нашого земляка свідчив хоча б той факт, що саме Сергію Шелухіну було доручено очолити делегацію Української держави на досить драматичних перемовинах із радянською Росією (травень – жовтень 1918 року). Як згадують сучасники, він виявив неабиякий дипломатичний хист і поряд із цим наполегливо та послідовно відстоював інтереси молодої держави.

Після повалення Гетьманату в грудні 1918 року Сергій Шелухін зайняв в уряді Директорії вже звичну для себе посаду міністра юстиції. Проте його державна діяльність виявилася не тривалою, адже згодом УНР загинула, і від 1921 року наш земляк опиняється у вимушеній еміграції (Чехословаччина). Тут він обіймав посаду професора Українського вільного університету у Празі, продовжив свою громадсько-політичну, наукову та літературну діяльність. Його перу належить низка наукових публікацій із права, історії, політології. Серед найпомітніших праць — книжки «Літературні герострати українства», «Звідки походить Русь» та інші. Наш земляк відомий і своїми талановитими поезіями, які виходили під псевдонімами Павленко, Кондратенко, Просвітянин.

Украй насичене й плідне життя відомого Українця закінчилося на 75-у році. Помер Сергій Шелухін 25 травня 1938 року у Празі, де й похований.

Нащадки Сергія Шелухіна

У родині Сергія Шелухіна зростало троє дітей: первісток Юрій, 1893 року народження, син Павло (1896 р. н.) і донька Ксенія (1898 р. н.). Щодо їхньої життєвої долі, то відомості носять украй обмежений і часом суперечливий характер. Відомо, що Юрій проживав у с. Деньги, був відомим пасічником, утримуючи понад 1000 вуликів. А ще він за непу (нової економічної політики) був власником кількох торговельних точок у Києві. У селі його знали за автентичним родинним прізвищем Шолуха (Шелуха). За свідченнями місцевих старожилів, він безкорисливо допомагав односельцям, роздаючи їм мед зі своєї пасіки. Втім, незабаром йому довелося покинути своє село та спішно виїхати до Криму. Там і загубився його слід. Дочка Сергія Шелухіна Ксенія Сергіївна до 1917 року навчалася на історико-філологічному факультеті університету як вільна слухачка, подальша її доля невідома. Відсутні відомості й про сина Павла.

Дякувати Богу й місцевій владі, у селі Деньги незабаром буде відкрито пам’ятний знак відомому державотворцю й інтелектуалу Сергію Павловичу Шелухіну. Увічнено його пам’ять й у назві однієї з вулиць районного центру.

Григорій Голиш, директор НБ ім. М. Максимовича

Перегляди: 80

ScopusWOSSDESPLzbMATHWARSEBEIEASPBDJTeamIOPScienceJstoreOECDWileySTATISTAICUINCOSIUSIAZ

Наша адреса: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22

Телефон: (0472) 35-52-29, (0472) 37-30-92

Електронна пошта: biblioteka.cnu@gmail.com, biblioteka.cnu@ukr.net, biblioteka@cdu.edu.ua