ЗОЛОТОНІСЬКОМУ РАЙОНУ ВИПОВНИЛОСЯ 100 ЛІТ

Адміністративно-територіальні метаморфози

7 березня 1923 р. на мапах України з’явився Золотоніський район, котрий займав хіба що п’яту частину колишнього однойменного повіту. Поряд з цим у березні – квітні того ж таки року на колишніх повітових теренах взяли прописку Гельмязівський, Драбівський, Іркліївський, Канівський (Лівобережжя), Чорнобаївський, Шрамківський і Піщанський райони (останній невдовзі, в 1931 р. було зліквідовано). Реформаторські метаморфози мали своє продовження: райони підпорядковувалися округам (Золотоніській, потім Черкаській, Шевченківській, Драбівщина – Прилуцькій), а від 1930 р. – безпосередньо столиці (м. Харкову). Із запровадженням через два роки обласного поділу названі райони увійшли до складу спочатку Київської, а в 1937 р. – новоствореної Полтавської області. А вже після Другої світової настав доленосний для Шевченкового краю рік 1954, й усі названі райони стали територіальною складовою наймолодшої в Україні Черкаської області. Утім, від 1963 р. районів на Лівобережжі поменшало: стали надбанням історії Гельмязівський, Іркліївський і Шрамківський райони, які були приєднані (відповідно) до Золотоніського, Чорнобаївського й Драбівського районів.

Рік 2020 ознаменувався доволі суттєвими змінами в адміністративно-територіальній історії Золотоніщини: черкаське Лівобережжя відтоді репрезентує єдиний Золотоніський район. За логікою й традиціями його терени мали б перебувати в межах колишнього Золотоніського повіту, та не так сталось, як гадалось. Верховна рада України вирішила передати чималий шмат Лівобережжя (частину колишнього Канівського району) до складу й так чималого Черкаського району.

Візитівка району-ювіляра

Отож, пропоную своєрідну візитівку району-ювіляра, який знаходиться в північно-східній частині області й займає частину Придніпровської низовини. Златокраєм протікають річки Золотоношка, Кропивна, Супій, Сула та ще з десяток малих річок, які відносяться до Дніпровського басейну. Звісно, найбільшим багатством краю є його чорноземи, які займають понад ¾ грунтів, значними є й лісові ресурси.

Загальна площа Золотоніського району нині становить 4246 кв. км, а населення –майже 134 тис. мешканців, й за цими показниками Золотоніщина посідає останнє серед чотирьох районів області. До складу району входить 168 населених пунктів, об’єднаних у 11 територіальних громад: Золотоніську міську, Драбівську й Чорнобаївську селищні, а також Великохутірську, Вознесенську, Гельмязівську, Зорівську, Іркліївську, Новодмитрівську, Піщанську й Шрамківську сільські.

«Златокрай… Золотого колосся розмай», – написав колись уродженець Золотоніщини, відомий журналіст і поет Микола Озірський (с-ще Холодне). Так, Золотоніщина є насамперед аграрним краєм зі знаними на Черкащині потужними традиціями хліборобства й тваринництва. Свого часу тут зародився рух доярок-п’ятитисячниць (надоювали уже в 1970-х по 5 тис. молока на корову!), і в їхній когорті були легендарні героїні Валентина Левчик, Надія Рева (обидві – с. Дмитрівка), Віра Двірна (с. Старий Коврай), Марфа Марченко (с. Благодатне), Марфа Слюсар (с. Піщане). Далеко за межі краю линула слава про знатних механізаторів Олексія Сологуба (с. Нова Дмитрівка), Григорія Неруха (с. Коврай), Василя Киву (с. Плешкані), Іллю Пуха (с. Демки), Михайла Собка,Юрія Бєлякова (обидва – с. Хрущівка)… На всю Україну прославилися господарства, які очолювали Герої праці Лука Іванищенко (с. Скородистик), Михайло Консовський (с. Привітне), Катерина Полатайло (с. Новоукраїнка).

Нині аграрний сектор репрезентовано 389 господарствами (в т. ч. 179 фермерськими). Показники європейського рівня демонструють потужні сільгосппідприємства: СТОВ «Агрофірма «Маяк» на чолі з Героєм України Миколою Васильченком, ПСП «Плешкані» (директорка – Людмила Лисун), корпорація «Дніпро» (Петро, Андрій, Олексій, Григорій Душейки), СТОВ АФ «Великий Хутір» (Володимир Шинкаренко), СТОВ «АГРОКО» (Ігор Потапенко).

Щодо промислової галузі, то в сьогоденні вона представлена переважно підприємствами харчової промисловості, котрі розташовані в райцентрі. Промисловим старійшиною краю є Золотоніський лікеро-горільчаний завод, а одним із флагманів виробництва по праву вважають Золотоніський маслоробний комбінат. Успішно функціонує ДП «Златодар», а ще відомим в Україні підприємством є ДП «Роял Фрут Гарден Іст». Серед підприємств лісотехнічної промисловості чільне місце належить Золотоніському лісовому господарству. На жаль, сьогодні лише в минулому часі можемо говорити про колись дуже успішний промисловий гігант – Пальмірський цукровий завод, від якого нині й сліду не лишилося.

Златокрай має розгалужену освітню мережу, котра репрезентована Золотоніським коледжем ветеринарної медицини, двома професійними ліцеями (м. Золотоноша, с. Іркліїв), 84 загальноосвітніми закладами й 43 дошкільними установами.

На Золотоніщині нині працює 94 заклади культури, 19колективів художньої самодіяльності носять звання «народний» чи «зразковий». Запроваджено та присуджується чотири літературні премії: імені Миколи Терещенка (в галузі художнього перекладу), Михайла Старицького, Михайла Масла, Івана Дробного.

Важливими осередками пам’яті стали Золотоніський, Драбівський Піщанський, Домантівський, Благодатнівський Чорнобаївський краєзнавчі музеї, а також природно-історичний комплекс Григорія Сковороди (с. Коврай), літературно-меморіальний музей М. Старицького в с. Кліщинці, музей Михайла Максимовича в Богуславці та «Козацькі землі України» у Вереміївці.

Осердям медичної галузі краю є знана на Черкащині Золотоніська багатопрофільна лікарня, де серед інших знаних медиків працює заслужений лікар України Валерій Калина та кандидатка медичних наук Світлана Луценко. Такого ж типу лікарні працюють у Чорнобаї та Драбові. Медичне обслуговування на первинному рівні забезпечують 37 лікарських амбулаторій сімейної медицини, 40 ФАПів та 56 фельдшерських пунктів.

Свято на Золотоніщині бережуть пам'ять про подвиги старших поколінь в роки Другої світової війни. Мужність 23 уродженців краю відзначена званням Героя, а 7 стали повними лицарями ордена Слави. Людиною-легендою по праву вважають нашого земляка із села Нехайки, уславленого льотчика-аса Івана Степаненка, подвиги якого в полум’яному небі відзначені двома Золотими зірками.

Нині бойову славу фронтовиків Другої світової примножують їхні внуки і правнуки, котрі відстоюють рідну землю у священній вітчизняній війні зі знавіснілими рашистами. У лавах захисників України – сотні наших земляків, мужність близько 20 з них відзначена орденами. На жаль, у цьому кривавому двобої полягло вже понад 120 золотоніщан (вічна їм пам'ять і слава!), а близько 90 зникло безвісти.

Золотоніські знаменитості

Щедра на таланти золотоніська земля виколихала багатьох відомих достойників духу, котрі зажили загальнонаціональної, а деякі з них – і світової слави. Варто підкреслити, що саме Златокрай подарував Україні людину-академію Михайла Максимовича (народився на х. Тимківщина, нині с. Богуславець). Родом із м. Золотоноша – вчений-біохімік зі світовим іменем Олексій Бах, знаменитий індолог Олексій Баранников, а з с. Маліївка – відомий математик Михайло Ващенко-Захарченко. Знані в Україні літературознавці – драбівчанин Ігор Дзеверін і уродженець с. Нехайки Борис Деркач стали академіками НАН України і Шевченківськими лауреатами. Досі відсутня більш-менш точна статистика щодо кількості наших краян зі вченим званням професора, проте можна сказати з впевненістю, що їхній лік іде на сотні. Варто згадати й патріарха українського краєзнавства Михайла Пономаренка (с. Підставки), котрого по праву величали «народним академіком».

Доволі помітним є слід золотоніщан, залишений ними в українській літературі. Серед цих майстрів слова – творець романсу «Чорнії брови, карії очі» Костянтин Думитрашко (м. Золотоноша) й побратим Т. Шевченка Олександр Навроцький (с. Антипівка), поети Михайло Драй-Хмара (с. Малі Канівці) і Микола Терещенко (с. Щербинівка), драматург Михайло Старицький (с. Кліщинці) і сатирик Юхим Ґедзь (м. Золотоноша), прозаїк Іван Ле (с. Мойсинці) і поет Кесар Білиловський (с. Вознесенське), письменники Олелько Островський (м. Золотоноша) та Іван Дробний (с. Богуславець)…

Загальновідомим є факт, що саме в Золотоноші розпочала свою сценічну діяльність осяйна зірка національного театру й кіно Наталія Ужвій. Кілька уродженців Золотоніщини стали театральними знаменитостями й титуловані високим званням «народний артист України». У їхньому числі – Шевченківський лауреат Андрій Гончар (с. Деньги), а також Юрій Бакум (с. Матвіївка), Валерій Дудник (с. Вознесенське), Володимир Нечипоренко (м. Золотоноша), Борис Романицький (смт Чорнобай), Василь Чечот (с. Свічківка).

Помітним є і внесок наших краян у розвиток музичного мистецтва. Уже впродовж понад 20 років очолює Національну оперу народний артист України й повний лицар ордена «За заслуги» Петро Чуприна (м. Золотоноша). Чарувала своїм співом пісенна зірка, Шевченківська лауреатка Діана Петриненко (с. Білоусівка), лідеркою уславленого тріо бандуристок «Дніпрянка» була народна артистка Юлія Гамова (с. Бубнівська Слобідка), уславилися своєю виконавською майстерністю й бандурист Сергій Баштан та кобзар Михайло Коваль (обидва із с. В. Хутір).

Серед наших земляків є й знані в Україні та світі майстри образотворення. Насамперед слід нагадати про дещо призабутого мистця високого лету, уродженця с. Кропивна Іллю Шульгу, який згинув у сталінських катівнях. Творчість кількох наших земляків відзначена високим званням народного художника України. У їхньому числі – відомий графік і монументаліст, один із творців пам’ятника Голодомору (Київ, Торонто), академік мистецтв Василь Перевальський (с. Бубнівська Слобідка) та відомий живописець В’ячеслав Приходько (м. Золотоноша).

Чимало наших краян сягнули вражаючих спортивних вершин. Село Красенівка є малою Батьківщиною непереможного борця й світового рекордсмена Івана Піддубного, а Золотоноша – міжнародного гросмейстера Ісаака Болеславського. Чемпіонські титули на Параолімпійських іграх вибороли біатлоністи Людмила Павленко (с. Дмитрівка) і Григорій Вовчинський (с. Білоусівка). У смт Чорнобай нині мешкає легендарний олімпійський чемпіон Андрій Хіміч.

На завершення слід зазначити, що нині, коли ворог продовжує терзати святу українську землю, не до бучних відзначень ювілейної дати району. Та попри негаразди нашого непересічного сьогодення золотоніщани сповнені оптимізму, синівсько-дочірної любові до рідного Златокраю й України та непохитної віри в нашу Перемогу!

Григорій Голиш, с. Благодатне Золотоніського району