«Людина великого серця»

 Народився 3 квітня 1918 року у робітничому селищі Ломівка на околиці Катеринослава (нині Дніпропетровськ) в селянській родині. У 1921 році матір Олександра померла, хлопець переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері) в село Суха Кобеляцького району Полтавської області. З 1925 року вчився у рідному селі, потім у селі Хорішках. У 1933 році, після закінчення семирічної школи в селі Бреусівка Козельщинського району, працював у редакції районної газети "Розгорнутим фронтом" (село Козельщина).
Протягом 1933-1937 років О.Т. Гончар навчався в Харківському технікумі журналістики імені М. Островського, по закінченні недовго працював учителем у селі Мануйлівка, потім – в обласній молодіжній газеті "Ленінська зміна". З 1937 року почав друкувати (переважно оповідання) в "Літературній газеті", "Піонери!", "Комсомольці України", "Молодому більшовикові". У 1938-1941 роках створені новели "Іван Мостовий", "Черешні цвітуть", "Орля", повість "Стокозове поле".
У 1938 році поступив на філологічний факультет Харківського університету. У 1941 році з третього курсу Харківського університету в лавах студентського батальйону О. Гончар добровольцем пішов на фронт. Був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї, двічі поранений. Писав поезії (видані 1985 року окремою книгою "Фронтові поезії"). Під час війни нагороджений орденами "Слави" ІІІ ступеня і "Червоної Зірки", трьома медалями "За відвагу", медаллю "За оборону Києва".
У 1945 році О.Т. Гончар демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський університет у 1946 році, працював асистентом кафедри української літератури цього університету, переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України, почав професійну літературну діяльність, в журналі "Україна" надрукував романтичне оповідання "Модри Камень".
У 1960-ті роки вийшли роман "Людина і зброя" (1960, Державна премія УРСР імені Т.Г. Шевченка, 1962), книга нарисів "Японські етюди" (1961), роман у новелах "Тронка" (1963, Ленінська премія, 1964). Доля написаного наприкінці 1960-х років роману "Собор" склалася драматично. Роман "Собор" був опублікований у журналі "Вітчизна" у 1968 році. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.
Протягом 1970-1976 років письменник написав твори: роман "Циклон" (1970), збірник статей "Про наше письменство" (1972), повість "Бригантина" (1973), роман "Берег любові" (1976). Роман Гончара "Твоя зоря" (1980) отримав Державну премію 1982 року, вийшов збірник статей "Письменницькі роздуми" (1980). У 1986 році опубліковані повість "Далекі вогнища", новели "Корида", "Чорний яр", "Двоє вночі", повість "Спогад про океан". У 1991 році опубліковано збірник статей "Чим живемо. На шляхах до українського Відродження".
Помер 14 липня 1995 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 7).

Указом Президента України Віктора Ющенко № 1106/2005 від 14 липня 2005 року за самовіддане служіння Україні на ниві літератури, визначний особистий внесок у національне та духовне відродження незалежної Української держави, утвердження ідеалів правди, людської гідності і добра письменнику Олександру (Олесю) Терентійовичу Гончару посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
У Києві, у парку біля будинку, де він жив, встановлено пам'ятник О.Т. Гончару. На фасаді будинку, де він жив у Києві (вул. Богдана Хмельницького №68) і на будівлі бібліотеки Харківського державного університету встановлені меморіальні дошки, а на фасаді Дніпропетровського державного університету, якому присвоєно ім'я письменника, (проспект Карла Маркса №36) – його бюст. У селі Суха Кобеляцького району Полтавської області відкрито будинок-музей письменника. У багатьох містах України його ім'ям названо вулиці.