Відомий мистець-графік із Златокраю

Мистецтво – вираження найглибших

думок найпростішим способом.

А. Ейнштейн

Справжньою окрасою експозиції музею університетської книги, створеного в нашій книгозбірні, є розлога добірка книжкових ілюстрацій та екслібрисів. Їхнім творцем і дарувальником є відомий у мистецькій палітрі України та Європи майстер пензля й різця Василь Євдокимович Перевальський. Народний художник України і академік мистецтв, він сягнув вершин суспільного визнання. Цьогоріч у червні наш земляк із Золотоніщини відзначає своє перше 85-річчя від дня народження, отож є привід бодай кількома штрихами окреслити його сповнений духовнотворчими справами життєвий шлях.

Нелегкий старт

Василь Перевальський з’явився на світ Божий 13 червня 1938 р., а його маленькою батьківщиною стало с. Бубнів, що на Золотоніщині (нині в складі с. Бубнівська Слобідка). Майбутній мистець опинився в статусі напівсироти по суті від дня свого народження, бо невдовзі його батька Євдокима Івановича, знаного в окрузі чоботаря, було заарештовано за безглуздим звинуваченням й засуджено «трійкою» до розстрілу. Додамо до цього й те, що раніше Василевого дідуся Івана було розкуркулено й він помер голодною смертю в страшному 1933. Отак із тавром «сина ворога народу» і «внука куркуля», у безпросвітних злиднях і зростав Василько. Його мама Олена Онопріївна працювала в місцевому колгоспі за копійчані трудодні. А потім прийшла нова біда: війна, яка знівечила Василькове дитинство. Вибухом авіабомби була напівзруйнована хата Перевальських, отож довелося самотужки її відбудовувати.

Василь навчався у місцевій семирічці, куди ходив незмінно босим і в латках, із полотняною торбиною, яку йому пошила мати. У вільний від уроків час працював на колгоспному полі чи допомагав матері в домашньому господарстві. Попри нелегкі життєві обставини, був одним із найкращих учнів Бубнівської школи. Уже тоді відчув потяг до прекрасного, пробував класти олівцем на папір барви рідної землі. Утім паперу не вистачало, а олівці вартували грошей, яких у маленькій родині хронічно бракувало, отож за мовчазною згодою матері полем для мистецьких проб Василька стала білосніжна піч, де він грифелем чи вуглиною зображував людські силуети та вишукані візерунки.

До мистецьких вершин

Закінчивши семирічку, хлопець несподівано для своїх односельців подався до столичного Києва, аби здобути спеціальність у художньо-ремісничому училищі (у закладі забезпечували одягом і харчуванням), водночас відвідував заняття в художній школі. Не стало ні для кого несподіванкою, коли Василь невдовзі з першої спроби вступив до провідного мистецького вишу України – Київського художнього інституту. Студентська доля подарувала йому чудового наставника – самого Василя Касіяна, народного художника, лауреата, Героя Праці.

У числі кращих випускників вишу нашого краянина було направлено до творчих майстерень Академії мистецтв СРСР (це була своєрідна мистецька аспірантура), які тоді очолював знаменитий художник Михайло Дерегус. Тут Василь вчергове дістав неповторні майстер-класи від класика образотворення й зосередився на виробленні власного творчого почерку. Впродовж 5 років працював художнім редактором видавництва «Мистецтво» та головним художником видавництва «Радянська школа» (тепер «Освіта»).

По білому чорним: поріднений з графікою

Мабуть, саме під впливом своїх великих учителів В. Касіяна й М. Дерегуса та, може, й волею випадку, В. Перевальський віддав перевагу такому специфічному виду образотворення, яким є графіка з її переважно чорно-білими барвами. Найбільше до снаги Майстрові – гравюра на дереві, пластику й лінолеумі.

Василь Євдокимович розпочав із творення екслібрисів – малих графічних форм, які засвідчують чиюсь книжкову власність. Ці його графічні мініатюри втілюють код уподобань, знаковість і алегоричність, вони впізнавані фольклорними образами й увиразненими лініями. Найбільше визнання мали його екслібриси для В. Вітрука, В. Стеценка, В. Турянчика, В. Житника, І. Крип'якевича, А. і Ф. Глущуків та ін.

Ще зі студентської лави художник знайшов свою мистецьку нішу, пов’язану з темою народних пісень. Пісенні гравюри В. Перевальського справді хрестоматійні, зворушливо ліричні й глибоко метафоричні, вони примхливі й водночас прості, як і сама пісня. Утім, на початку 1970-х, коли влада розгорнула шалений наступ на будь-які вияви української ідентичності, В. Перевальському було причеплено ярлик «формаліста» і впродовж наступних півтора десятка років не побачила світ жодна із його пісенних ілюстрацій. Уже в роки незалежності вийшла ілюстрована ним збірка «Козацькі пісні».

А ще наш знаменитий краянин широко знаний і як автор численних ілюстрацій до відомих літературних творів. У творчому доробку В. Перевальського – графічний супровід творів І. Франка, Л. Українки, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського. П. Тичини, М. Рильського, Д. Бедзика, Б. Олійника та ін. Художник подає своє бачення цих надбань національної літератури, його ілюстрації густо засіяні рослинністю, заселені людьми, наповнені водою й небесними хмарами, зігріті синівською любов’ю до рідної землі. Оригінальністю відзначаються ілюстрації Майстра, вміщені в книзі прози Івана Драча «Золотий цап». А торік до 300-річчя Г. Сковороди наш земляк створив змістовну ліногравюру за мотивами поезії цього великого любомудра.

Залишив В. Перевальський свій рельєфний слід і в монументальному образотворенні. Кожному українцеві відомий і близький болісно-щемливий пам’ятний знак «Голодомор-геноцид. 1932 – 1933», який встановлено на столичній Михайлівській площі. Його елементи у раз і назавжди обраних автором чорно-білих кольорах передають глибокий трагізм тих лихозвісних років і поряд із цим утверджують ідею незнищенності українства. Принагідно зазначимо, що такий же знак за проєктом В. Перевальського встановлено і в канадському Торонто.

Разом зі своїми творчими побратимами Ф. Т. Глущуком і В. Ф. Задорожнім художник створив і унікальний вітраж «Шевченко і народ», що прикрашає інтер’єр Київського національного університету ім. Т. Шевченка. А ще в його мистецькому доробку чимало творів зі станкової графіки (наприклад, гравюри на дереві «Ой у полі дві тополі», «Нащо мені чорні брови»). Гарно вдаються Майстру й твори олійного живопису: ним створено десятки натюрмортів та пейзажів.

Під враженням широкомасштабної агресії путінської московії проти України В. Перевальський створив щемливі за змістом і бездоганні за художнім оформленням гравюри «Їхав козак на війноньку» й «Козаченька вбито».

Визнання

Загалом творчий спадок художника складається із понад тисячі творчих робіт, більша частина яких демонструвалася на сотнях міжнародних та всеукраїнських виставок і нині відклалася в музейних експозиціях, приватних колекціях України й зарубіжжя. Понад 50 художніх робіт Василь Євдокимович подарував рідному селу, й нині вони прикрашають експозицію сільського музею. Про його беззаперечний авторитет свідчить і те, що наш земляк обирався секретарем, а також заступником голови Національної спілки художників України. Він є членом кількох конкурсних комісій з присудження мистецьких премій.

Прийшло й загальнодержавне визнання: духовний подвиг В. Перевальського відзначено почесними званнями «Заслужений діяч мистецтв України» та «Народний художник України», Золотою медаллю НАМУ, а в 2007 р. його нагороджено орденом «За заслуги» 3-го ст. Колишній бубнівець є й лауреатом мистецьких премій імені Т. Яблонської, І. Рєпіна, а ткож літературно-мистецької І. Нечуя-Левицького.

Уже за піввікову позначку перейшов і його педагогічний стаж: мистець викладав у Київському художньо-промисловому технікумі, потім завідував кафедрою графіки в Київському політехнічному, а від 2003 р. й донині навчає студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а донедавна очолював там кафедру графічних мистецтв. Професор В. Перевальський займає поважне місце й у мистецько-академічних колах: він є чинним академіком-секретарем відділення Національної академії мистецтв України. Перу художника-вченого належать десятки мистецтвознавчих статей, а нещодавно побачила світ його книга спогадів про незабутнього В. Касіяна.

Василь Євдокимович є главою дружної мистецької родини. Відомим художником-графіком став його син Євдоким (нині проживає й в Іспанії, є членом НСХУ). Малярству присвятила своє життя й донька Мирослава, також членкиня Спілки. Чудові картини акриловими фарбами пише на полотні й берегиня родини – дружина В. Перевальського Марія Ананіївна. У ювіляра є три онучки, й дві з них пов’язані з мистецтвом. Старшенька Дана здобула у Франції фах менеджера мистецтва, а Олександра вивчає дизайн у одному з вишів Німеччини.

На завершення додамо, що Майстер має намір у цей свій ювілейний рік зустрітися зі студентами й викладачами кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва нашого університету, аби поділитися окремими секретами своєї творчості та подарувати дещицю зі свого доробку. Що ж будемо з нетерпінням чекати на таку зустріч! А ювіляру побажаємо активного творчого довголіття й здійснення усіх його задумів!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки

ім. Михайла Максимовича