НАШ ЗЕМЛЯК СТАВ ЗНАМЕНИТИМ ТУРКМЕНСЬКИМ МИСТЦЕМ

Видатні постаті можуть робити справжні дива, часом поєднуючи на перший погляд далеке й несполучне. Туркменська столиця Ашгабад стала посестрою моєму рідному селу Деньги (Золотоніщина) завдяки неординарній особистості – українському й туркменському художникові Івану Івановичу Черіньку. Цьогоріч виповнилася 115-та річниця від дня народження нашого іменитого земляка та минає 75 років з часу його смерті.

Великий майстер пензля народився 22 липня 1908 року в у незаможній селянській родині, а його рідними пенатами стало село Деньги.. Уже в дитинстві з’явилися його перші малюнки, що засвідчили неабиякий талант творця прекрасного. Закінчивши місцеву школу, Іван подався до Золотоноші, де навчався в торговельному технікумі. Там на здібного учня звернув увагу вчитель малювання й усіляко сприяв розвитку його мистецького хисту. За порадою наставника І. Черінько в 1925 р. вступив до художнього інституту, де навчався у знаменитих художників Федора Кричевського та Віктора Пальмова.

По закінченню інституту певний час працював як художник у  столичному  театрі. Талановитого молодого художника було помічено у творчих колах, і згодом його запросили до Москви для роботи в одному зі столичних видавництв. А коли в оргкомітеті об’єднання художників СРСР постало питання про кандидатуру на його повноважного представника в Туркменії, то вибір впав саме на 25-річного І. Черінька.

Навесні 1933 р. Іван Іванович прибув до Ашгабаду й відразу поринув у шалений вир творчої та організаторської роботи. Тамтешній живопис тільки- но зароджувався й саме І. Черінько заснував і очолив Спілку художників Туркменістану. Він став визнаним наставником місцевих художників-початківців, зініціював відкриття першого в Туркменії художнього училища, довгі роки в ньому викладав, став причетним до підготовки мало чи не всіх відомих живописців Середньої Азії. Серед його учениць – і народна художниця Туркменської PCP Євгенія Адамова, з котрою деньгівчанин і пов’язав свою життєву долю.

З початком німецько-радянської війни художник потрапив у круговерть боїв, отримав важке поранення. На фронті він ані на хвилину не розлучався з армійським альбомом.. У 1944 р. І. Черінька відкликали до Ашгабада й останні чотири роки свого життя він напружено працював над створенням різножанрових полотен, одночасно виконуючи рутинні обов’язки голови правління республіканської спілки художників. У тому ж році деньгівчанина за унікальний внесок у розвиток національного мистецтва було поціновано почесним званням «Заслужений діяч мистецтв Туркменської PCP».

А потім була трагічна ніч жовтня 1948 р., коли жахливий землетрус дощенту зруйнував туркменську столицю. Жертвою тієї страшної стихії став і наш земляк: він загинув у ніч з 5 на 6 жовтня. Творчий політ Майстра обірвався у високості визнання і в часи розкрилля його самобутнього таланту; йому тоді виповнилося лише 40 літ. До речі, землетрус спопелив життя й двох синів І. Черінька, а його вагітна дружина дивом вижила й через кілька місяців після смерті художника народила сина, названого в пам’ять про загиблого Іванком...

Попри закоротке, мов спалах смолоскипа, життя наш земляк залишив солідну живописну спадщину. Серед його робіт переважають тематичні картини, психологічні портрети, ліричні пейзажі. Вражають своїм змістовим драматизмом, проникливою реалістичністю й довершеністю полотна І. Черінька «Бай. Влада заможного», «Продаж вдови». Колоритний національний типаж майстерно переданий у його відомій роботі «Старий туркмен». Глибина психологічної характеристики відображена в портреті дружини Є. Адамової, «Автопортреті» та портретній серії відомих людей Туркменії. З багатофігурних жанрових композицій виділяються своїм  реалізмом чудові полотна «Джигіти», «Третя воєнна позика», «Розгром фашистів під Сталінградом» та ін. Прикладом ліричного пейзажу є розмаїте полотно «Весна в Багірі».

Довгий час живописна спадщина мистця мала лише туркменську прописку. Так було до 1987 р., доки відома черкаська мистецтвознавиця Ніна Клименко не поїхала до туркменської столиці й не виклопотала дозвіл на передачу невеличкої дещиці з колекції робіт І. Черінька до фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею. Відтак у Черкасах з’явилося 13 полотен нашого земляка, які від 1992 р. були передані до фондів новоствореного обласного художнього музею. У музейній колекції – Черінькові полотна «Туркменські дівчата», «Мадонна», «Мадрид у вогні», портрет Ходжаєва та ін. Вони засвідчують як оригінальність творчого почерку Майстра, так і його прихильність до створення правдивих, соціально й психологічно окреслених образів, глибокого розкриття їхнього внутрішнього світу.

Златокрай, що виколисав не одного відомого достойника духовності, може по праву пишатися й своїм славним сином Іваном Черіньком. Деньгівчанин не лише проорав глибоку борозну в європейському живописі, але й став фактичним засновником туркменського малярства ХХ ст. Прикро лишень, що в золотоніському краї відсутні будь-які об’єкти пошанування його світлої пам’яті…

Григорій Голиш, директор НБ ім. Михайла Максимовича

 ЧНУ ім. Богдана Хмельницького,