«Берегти світло в душі…»: Гончарові одкровення

 Підготовлене і впорядковане Людмилою Гончар літературно-художнє видання «Берегти світло в душі…» : про віру та сім’ю» є збіркою вибраних щоденникових записів письменника за період від буремного 1944 (фронтовик, гвардії сержант мінометної роти, О. Гончар за свою мужність удостоївся нагородження орденами Слави, Червоної Зірки, медалями «За відвагу») до розбудовного 1995 р., коли душа його відлетіла назавжди в засвіти… На сторінках цієї змістовно насиченої книги знаходимо щирі одкровення полум’яного патріота, неперевершеного белетриста, тонкого лірика, люблячого чоловіка й батька. Вражає його запис за 28.07.1944 р.: «Я релігійний. Я вірю в Бога…». І це в умовах характерного радянським часам майже тотального атеїстичного маразму, що спопеляв віру й сіяв усюдибіч диявольщину! Вочевидь, саме ця письменникова свята віра й допомогла йому вивершити «Собор», котрий став духовним символом цілих поколінь. «…Маємо повернутися до віри, до сяйва того, що струменить з безмежжя, з безконечності простору і часу» – з таким закликом звертається до сущих О. Гончар (запис 29.01.1992 р.). Він виражає надію, що «Україна ХХІ ст. буде країною віруючих», позаяк «не може людина жити в болоті цього примітивного, брутального атеїзму…» (10.05.1989 р.). Чимало щоденникових записів присвячено болісним розмислам письменника над долею України, яку він любив над усе, та думкам з приводу крутозламів рідної мови: «Невже буде вбита пісня солов’їна, і цвіт бузку, і синява Дніпра, і діти, наші діти. Про це тривога» (запис 14.05.1958 р.); «Він (Бог – авт.) сам вибрав цю землю, на ній скрізь – печать святості… Наймальовничіша на планеті і, мабуть, найнещасніша» (03.05.1975 р.); «Пресвята Маріє, Заступнице України, благаємо твоєї ласки!... Підтримки й порятунку!»…(28.08.1993 р.); «Той першогрудневий (1 грудня 1991 р. – референдум на підтримку незалежності України – авт.) злет духу, той найсвітліший день нації назавжди буде золотом накарбований у нашій історії», а з іншого боку: «неуки, а то й просто злочинці довели людей України до крайнього зубожіння…» (01.12.1993 р.).

   У щоденнику Майстра зустрічаємо пророцтво екологічної катастрофи: «кошмарний привид всепланетної самозадухи», «судний день наближається з фатальною неминучістю» (запис 9.08.1976 р.). А вже через 10 років він з болем назве Чорнобильську катастрофу «прелюдією кінцесвіття» й «українською Хіросімою»…(1.05.1986 р.)

   Майстер слова розмірковує й над непростими віражами національної літератури, висловлюючи своє власне літературне кредо: невтомно творити собори людських душ…Сторінки Гончарового щоденника щільно заполонені іменами велетів духу: Сократа, Гумбольда, Гете, Сковороди, Шевченка, Толстого, Тагора, Гоголя, Буніна, Довженка…Тільки їх «культ особи» визнавав О. Гончар, черпаючи з творів цих небожителів підвалини своєї вражаючої ерудиції.

   На особливу увагу заслуговують щоденникові записи, об’єднані в окремому циклі «Про сім’ю». Письменник трепетно-ніжно, з великою любов’ю пише про свою дружину, доньку й сина, онуків. Ось декілька мазків цієї багатобарвної акварелі: «В Галактиці людства – маленьке сузір’я людей: його рідна сім’я. Тепле. Найдорожче» (21.06.1968 р.); «Яке це щастя – бути закоханим!» (12.06.1971 р.); «Додому, додому рветься душа. Рідні люди й рідна земля, тільки в них можеш знайти розраду» (30.09.1973 р.); «Сили небесні, будьте добріші до Валі (дружини – авт.), вона цього варта, заслужила це…» (22.07.1990 р.).

   Сторінки книги щедро здобрені безліччю портретних та сюжетних світлин, які зібрані, дбайливо збережені і впорядковані Музою й соратницею письменника, його дружиною Валентиною Данилівною. А насамкінець наведу глибоку сентенцію-застереження від Олеся Гончара, записану в його щоденнику: «Людина в небезпеці, якщо вона бездуховна. Її треба лікувати» (26.03.1989 р.). То ж хай не вразить нас руйнівний вірус бездуховності! Учімося жити й творити в Майстра!

Григорій Голиш, директор

наукової бібліотеки ЧНУ

 ім. Б. Хмельницького, член НСЖУ