Святитель Лука - зцілювач душі і тіла

26 квітня в головному корпусі наукової бібліотеки Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького відбувся захід, щодо 135-річного ювілею від дня народження св. Луки.

У селі Деньги відкрито пам’ятний знак легендарному святителю Луці

Ця непересічна постать втілила в собі дві іпостасі, два образи служіння ближньому, об’єднані поняттям «святий». З одного боку, він вершив святу справу зцілення хворих і поранених, ставши вченим-медиком зі світовим ім’ям. З іншого і паралельно з першим – самовіддано й беззавітно пропагував слово Боже, жертовно служив православ’ю, мужньо зносив пекельні муки владних переслідувань і зрештою був причислений до сонму святих. Це Валентин Феліксович Войно-Ясенецький – медичне світило з професорським званням, лауреат Сталінської премії, він же – святитель Лука, архієпископ Сімферопольський і Кримський. Цікаво, що в його довгій і напрочуд незвичайній життєвій «одіссеї» є хай і закороткі в часі, але доволі рельєфні золотоніський та черкаський епізоди.

Час лікарської діяльності Войно-Ясенецького в Златокраї припадає на 1908 р. Як переконливо засвідчує історичне джерело (додаток до звіту Золотоніської земської управи), він упродовж трьох місяців виконував обов’язки лікаря Деньгівської дільничної лікарні. Як випливає зі спогадів тамтешніх старожилів, молодий лікар устиг залишити по собі захопливі відгуки його пацієнтів своєю вражаючою компетентністю, зворушливою чуйністю, послідовною безкорисливістю та фанатичною відданістю справі. Молодий лікар був завсідником служб Божих, які проводилися в місцевому храмі – кам’яній Аристратиго-Михайлівській церкві, яка була споруджена ще в 1833 р.

У фондах Державного архіву Черкаської області міститься метричний документ Свято-Троїцької церкви із записом про народження 16 вересня 1908 р доньки Войно-Ясенецьких Оленки. Як випливає з архівних документів, до Черкас наприкінці 1910-х рр. перебралися батьки Валентина Феліксовича, тут вони померли й поховані разом з своєю донькою Ольгою (щоправда, достеменно місця поховань невідомі), у судовій системі міста досить довго працювали й брати Валентина Феліксовича Володимир і Павло.

Григорій Голиш