Життєві шляхи професора філософії

Сходження

А прийшов майбутній професор у цей збурунений світ під завісу травня непростого першого повоєнного року, коли ще кровоточили рани страшної війни, панували голод і нестатки, а за іграшки для дітей правили стріляні гільзи від патронів і снарядів чи то фронтові медалі. Його маленькою батьківщиною стало с. Верхня Згар, що на Драбівщині, тут до кінця 1940-х буяв розкішний сад, де велася серйозна селекційно-дослідницька робота під орудою діда ювіляра Омеляна Йосиповича Ждана (до речі, він підтримував зв’язки із самим І. В. Мічуріним!).

Зростав Коля разом із братиком і сестричкою в родині службовців, де панував культ праці, освіченості й селянських чеснот. Його батько Павло Михайлович – кадровий офіцер-орденоносець, комбат-артилерист, пройшов усіма пекельними колами фронтів Другої світової, усім смертям назло уцілів навіть у штрафбаті. «Учись, синку, працюй не покладаючи рук, – то й виб’єшся в люди», – частенько напучував батько. Рідні Миколи щиро раділи його успіхам у шкільному навчанні. А здобувати загальну освіту йому довелося в місцевій восьмирічці, Золотоніській школі №4 та Драбівській №2, останню закінчив у 1965 р. У Золотоніському сільгосптехнікумі, де навчався разом з майбутнім Героєм України М. Васильченком, отримав диплом ветфельдшера і певний час працював за фахом у с. Шевченкове, куди його направили як кращого випускника.

Як і належиться, три роки перебував у лавах Збройних Сил, служив у ракетних військах стратегічного призначення. Після звільнення в запас цілком очікувано для рідних і близьких подався на філософський факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У столиці зустрів Микола й свою долю: закохався в донеччанку Тамару, котра тоді проходила стажування в Інституті кібернетики ім. Глушкова. Згодом побралися, й главі молодої родини довелося поєднати навчання з вечірніми підробітками тяжкою працею вантажника.

Розкрилля

Як кращого випускника провідного вишу України, М. Іщенка направили на викладацьку роботу до Донецького політехнічного інституту. Не забарився й захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук: ця подія сталася в січні 1977 р.

Той рік був пов’язаний ще з одним знаковим поворотом у долі молодого вченого: він був запрошений викладачем до Черкаського педагогічного інституту і відтак повернувся на рідну Черкащину. Відтоді жодного іншого запису в трудовій книжці Миколи Павловича вже не було, самовідданій праці в цьому провідному ВНЗ Шевченкового краю він віддав майже 40 років!

Не зупинятися на досягнутому – таким було й залишається життєве кредо нашого іменитого земляка. У 1990 р. він у тодішній столиці Москві упродовж майже 5-годинної процедури і творчих дискусій успішно захистив докторську дисертацію з маловивченого й перспективного тематичного напряму – соціально-філософського аспекту ювенології, обґрунтувавши оригінальну концепцію соціального становлення молоді та особистості. Фахівців з означеної проблематики в Україні та й за її межами можна на пальцях перерахувати, і саме за результатами досліджень М. Іщенка було прийнято відповідний Закон України. Не забарилося й вчене звання професора: його Микола Павлович отримав через 2 роки після захисту дисертації. До речі, на той час він був одним із 5-ти інститутських докторів-професорів м. Черкаси.    Яких тільки навчальних курсів не довелося читати Миколі Павловичу! У пам’ять його вдячних студентів назавжди вкарбувалися Іщенкові лекції із філософії, культурології, політології, державного управління, філософії науки. Доконечно щира й напрочуд емоційна манера викладання, високий науковий рівень і щонайтісніший зв’язок теорії із життям, вимогливість і людяність – це, мабуть, лише дещиця із портрета Іщенка-викладача. Студенти ЧНУ глибоко поважають професора за фанатичну відданість справі, високу фаховість, справедливість та комунікативність.

Талант педагога органічно доповнюється неабияким організаторським хистом. Він знадобився М. П. Іщенку, аби упродовж понад 20 років очолювати роботу провідних кафедр університету. Серед цих структур є й найдорожча професорові – це кафедра держуправління та соціально-політичних наук, що народилася завдяки його ініціативі та кількарічній організаторській праці в 2008 р. На базі цього професорового дітища в Черкасах (чи не вперше серед обласних центрів України!) готували магістрів державної служби й за останні 8 років щонайменше 300 осіб (переважно чинних держслужбовців) отримали відповідні дипломи. Тоді в чиновницькому середовищі навіть з’явилася промовиста сентенція «Іщенкові діти», яку вживали стосовно випускників кафедри держуправління. А ще під його науковим керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій.

Професору Іщенку притаманне означення «Лідер» і воно особливо виразно виявляється в його науковій діяльності. Вражає багатоманіття його дослідницьких інтересів, серед яких поряд із уже згаданою ювентологією поважне місце належить філософії науки, філософсько-політичним проблемам глобалістики, розвитку інститутів держави, державному управлінню і громадянському суспільству, соціально-філософським аспектам культури тощо. Гідний наслідування й вагомий творчий доробок вченого, що наразі становить понад 260 опублікованих праць. Принагідно підкреслимо, що серед них близько 90 окремих видань: солідних монографій, підручників, посібників, енциклопедій, довідників тощо. Серед найвагоміших своїх праць герой нашої оповіді (а, головне, академічна спільнота України!) називає фундаментальні фоліанти «Соціально-політична енциклопедія», монографії «Людина у Всесвіті і світовій цивілізації» та «Українська людина в європейському світі: виміри ідентичності», навчальний посібник «Філософія науки» та ін. Додамо до цього, що професор Іщенко взяв участь у роботі щонайменше понад 100 наукових форумів різного рівня (в т. ч. – міжнародного) та став ініціатором і організатором проведення багатьох конференцій і семінарів. Лейтмотивом наукової творчості М. Іщенка є глибоко й усебічно ним аргументовані новітні гуманістичні, ліберально-демократичні цінності та ідеї миролюбності й людинолюбства.

Робочий день професора-гуманіста ущент заповнений різноманітними справами, бо він ще й входить до редколегій солідних періодичних видань, зокрема: «Вісник Черкаського університету. Філософські науки» та «Щорічний збірник матеріалів науково-практичного семінару з державного управління». Він систематично друкувався на сторінках республіканської та обласної періодики, виступав у теле- і радіоефірі й завдяки цьому в 2010 р. здобув членство в Національній спілці журналістів України.

Визнання

Самовідданість М. П. Іщенка на освітньо-науковій ниві дістала загальноукраїнське визнання. Переконливим свідченням цього стало його обрання академіком відразу двох престижних українських академій: політичних наук та національного прогресу України. Поцінований професор і високою державною нагородою: в 2008 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». А вже ж відзнак відомчого та регіонального рівня – то й не злічити!

М. Іщенко – глава дружньої родини і годі й шукати більшого щастя, як жити з коханою й вірною дружиною та повторити себе справами земними у своїх дітях. Поруч з ювіляром на тій же кафедрі працює його син Олег – кандидат наук, доцент. А старша донька Аліна закінчила філософський факультет Московського держуніверситету ім. М. Ломоносова і нині є відомим музеєзнавцем. «На філософа вчиться в одному з провідних ВНЗ і мій двадцятирічний онук Михайло, – з гордістю додає Микола Павлович. – Отож, перебуваю ще й у статусі фундатора та очільника філософської династії. Маю ще двох онуків шкільного віку, може й вони стануть філософами…»

Попри немолоді вже літа професор вражає неабиякою бадьорістю й справді військовою виправкою. Мабуть це тому, що практично все своє життя дружив з фізичною культурою і спортом. Свого часу досяг непоганих результатів у спринтерському та стаєрському бігу, плаванні, здобув перший спортивний розряд. До речі, в студентські роки зустрічався на змаганнях із легендою легкої атлетики – Валерієм Борзовим. Захоплюється відомий достойник й інтелектуальним видом спорту – шахами, тут він має кваліфікацію кандидата в майстри спорту. А нині більшість свого вільного часу професор, як істинний і послідовний бібліофіл по життю, віддає читанню книг.

Отаким багатогранним і змістовним є життя нашого відомого сучасника, подвижника Духу М. П. Іщенка. То ж з роси Вам і води, шановний ювіляре, многія й благія літа служіння Україні й рідному краю!

Григорій Голиш