КОМБАТАНТ

Цей військовик середніх літ знаходиться в пекельному вирі боротьби з російськими агресорами від перших днів повномасштабної війни. Йдеться про одного з наших мужніх захисників, мого учня й односельчанина, сержанта Вадима Олексійовича Хвиля – справжнього комбатанта (так згідно з міжнародним правом називають військових – учасників бойових дій).

Шлях довоєнний

Майбутній захисник народився якраз на маківку літа (15 липня) 1986 р. в наддніпрянському селі Благодатне, що на Золотоніщині. Зростав у дружній родині Хвилів: батько, Олексій Григорович, працював екскаваторником, а мати, Катерина Миколаївна (також моя учениця), здобувши вищу педагогічну освіту, є вихователькою місцевої дошкільної установи (обоє родом із сусіднього села Хвильово-Сорочин). А Вадимів дідусь Григорій Павлович (був людиною доволі авторитетною, працюючи контролером електромереж) частенько розповідав онукові про вогняні сорокові, які знівечили його дитинство. Від нього хлопчик дізнався, що у вирі Другої світової загинув прадід Григорій (по лінії матері), а прапрадід Андрій став учасником російсько-японської та Першої світової воєн. Чи ж думалося тоді-гадалося, що й на долю нинішнього покоління випаде не менш жорстоке воєнне лихоліття?

Серед учнів місцевої школи Вадим був доволі помітним, виділяючись своєю жвавістю й дотепністю, а ще був справжнім творцем багатьох «прикольних» шкільних ситуацій. Попри те, що мав доволі хороші здібності, особливих успіхів у навчанні не виявляв, вочевидь через свою непосидючість. Одначе всі вчителі по-справжньому любили Вадима за його щирість, чесність і нев’янучий оптимізм. А що вже там говорити про однокласників: вони Вадима по праву вважали «душею» будь-якої компанії.

Серед шкільних предметів хлопець найбільше вподобав історію, географію, трудове навчання, фізкультуру, у старших класах – ДПЮ (допризивну підготовку юнаків). Його шкільними кумирами були талановиті педагоги Борис Артеменко, Володимир Телятник, Раїса Дорош та ін. Відвідував і заняття спортивних секцій, був активним у громадських справах, зокрема, в художній самодіяльності. Закінчивши в 2004 р. одинадцятирічку, Вадим невдовзі виконав свій військовий обов’язок: служив у внутрішніх військах, що й визначило його подальший професійний вибір. Тому після завершення строкової служби закінчив школу міліції у Вінниці і став міліціонером групи затримання в управлінні внутрішніх справ м. Черкаси. Така служба була пов’язана з неабиякими ризиками й небезпеками, що сприяло формуванню у Вадима справжніх бійцівських якостей: рішучості, безстрашності, адекватної оцінки ситуації та вміння на неї реагувати.

Його родич, на той час начальник управління карного розшуку УМВС у Черкаській області, полковник Микола Филь, порадив Вадиму вступити на навчання до Харківського університету внутрішніх справ і той пристав на цю пропозицію (одначе закінчив лише два курси, адже мав перерву у міліцейській службі, працюючи будівельником у столиці та охоронних структурах Черкас).

Через два роки після початку російської агресії на Сході України, у 2016 р. Вадим став бійцем Національної гвардії, де виконував не менш відповідальну й небезпечну місію: конвоювання й екстрадицію засуджених. А через три роки вступив до нової поліції, де служив у батальйоні особливого призначення. Звісно, на ці елітні формування покладалося виконання особливо важливих завдань із охорони громадського порядку, знешкодження спроб антидержавної діяльності тощо. Не забував Вадим і про освітнє самовдосконалення: у 2021 р. став слухачем заочного відділення Національної академії внутрішніх справ (м. Київ).

У вирі боїв

Настав сумнопам’ятний четвер 24 лютого 2022 р. Війна! Рашистська росія віроломно напала на Україну, а відтак розпочався драматичний відлік нашої новітньої історії. По суті в перші дні початку повномасштабної агресії Вадим добровільно зголосився стати до лав захисників, вступивши до зведеного добровольчого полку особливого призначення «Сафарі», котрий згодом, без перебільшення, став легендарним.

Полк відразу був кинутий під столичний Київ, в район Ірпиня й Бучі, де вирували кровопролитні бої. Деякий час «Сафарі» знаходився в резерві, а вже після витіснення рашистів з Київщини бійці цього формування виконували досить відповідальне завдання «зачистки» визволених територій, виявлення та затримання колабораціоністів, а також проведення штурмових дій. Саме під українською столицею й відбулося перше бойове хрещення Вадима: він побував під обстрілами ракетно-артилерійських систем, бомбардуваннями ворожої авіації, взяв участь у перших бойових зіткненнях із ворогом.

По тому полк був перекинутий на Оріхово-Василівський (Запорізький) напрям, де ворог шалено рвався вперед, використовуючи свою тимчасову перевагу. Підрозділ співпрацював тут з Головним розвідувальним управлінням, здобуваючи для нього цінні військові відомості переважно через розвідку боєм та проводячи диверсії у ворожому тилу. Дедалі частіше бійці підрозділу здійснювали успішні штурмові дії, забезпечуючи на своїй ділянці фронту вагомі тактичні успіхи. Незмінним учасником штурмових дій став і Вадим Хвиль, який виступав у бойовому амплуа гранатометника. Його «другим номером» і побратимом став солдат Віталій Бальоха.

Смертельна небезпека чигала повсюдно й унеможливлювала будь-яке розслаблення серед бійців, навіть у рідкі години відпочинку. На початку літа 2022 р. ворог вдарив по розташуванню Вадимової військової частини 203-м калібром з артсистеми «Піон». Результатом цього прильоту стало поранення кількох десятків «сафарівців».

Вадиму випало взяти участь у надзвичайно гарячих боях за лівобережне місто Оріхове на Запоріжжі. Ворог засипав наші позиції й саме місто КАБами (керованими авіабомбами), ракетами, снарядами, касетними боєприпасами й навіть зумів увірватися на околиці Оріхового. Одначе, напруживши усі свої сили, наші хлопці зуміли вибити ворога й відкинути його на кілька кілометрів від багатостраждального міста аж за село Роботине. У цих боях відзначився й В. Хвиль, який постійно знаходився на «нулі» або в «сірій» зоні. Тут було відкрито і його бойовий рахунок.

До речі, Вадимів РПГ (ракетний протитанковий гранатомет) комплектувався лише бронебійними гранатами. Аби пристосувати свою зброю для знищення живої сили противника, він вирішив застосувати ноу-хау, яке полягало в суттєвій переробці боєприпасів на осколкові. Для цього знадобився й досвід сапера, який боєць здобув під час строкової служби. Отож, беручи участь у розмінуванні очищених від ворога територій (став старшим сапером інженерного взводу), Вадим демонтував міни й вилучав звідти вибухову частину із наступним застосуванням трофею для своїх «новоробок». У їхньому виготовленні (за допомогою примітивних інструментів) він незабаром став справжнім монополістом, бо ця достоту небезпечна справа вимагала справді філігранних навичок.

Контрнаступ і оборона

Наприкінці серпня 2022 р. Вадимів полк перекинули на Харківщину, під захоплене окупантами місто Куп’янськ. Тут нашому землякові випала честь взяти участь у знаменитому Слобожанському контрнаступі ЗСУ першої половини вересня 2022 р., який попри шалений опір ворога увінчався звільненням цього міста й решти населених пунктів Харківщини, стабілізацією лінії фронту й переходом до позиційних бойових дій (загалом було деокуповано 8 тис. кв. км).  

У подальшому полк «Сафарі», діючи в десантно-штурмовому режимі, вів свою бойову роботу на Донбасі, в районі Ямполя. Ворог застосовував тут звичну для себе тактику, прикриваючись місцевим населенням як «живим щитом». Понад 600 мирних людей перебували під обстрілами, були приречені на голодну смерть, позбавлені елементарних умов життя.

Діючи підступно, окупанти заманювали групи наших бійців у пастки із наступним їхнім знищенням. Командування наказало Вадиму разом з кількома бійцями провести розвідку з метою виявлення опорного пункту окупантів. Це завдання було успішно виконано, а ворожа група знешкоджена. Більше того, самому Вадиму вдалося проникнути до ворожого штабу й викрасти цінні документи з планами ворога та списками захоплених у полон наших бійців, які досі вважались зниклими безвісти.

Незважаючи на отримане в бою поранення й часткову втрату слуху через контузію, наш земляк разом із бойовими побратимами відбивав атаки ворога до підходу підкріплення. Завдяки роботі розвідників українським військам вдалося досягти вагомих тактичних результатів на цій ділянці фронту. Ворога було вибито із Ямполя, про що повідомлено у вечірньому зверненні Президента України. А Вадима за виявлену в тих боях мужність було відзначено Хрестом Сухопутних військ.

Перервавши своє лікування в Харківському шпиталі, Вадим уже в жовтні повернувся до рідного полку, який було перекинуто під місто-фортецю Бахмут. Тут «сафарівцям» у боях з «вагнерівцями» вдалося досягти тактичного успіху: захопити дачний масив ліворуч від промзони Бахмута, й незважаючи на пекельний вогонь ракетно-артилерійських систем, упродовж кількох тижнів утримувати позиції. Одначе у тих боях полк поніс значні втрати як у живій силі, так і техніці.

На початку 2023 р. «Сафарі» було розформовано й сержант В. Хвиль вступив у лави новоствореної об’єднаної штурмової бригади «Лють». Враховуючи неабиякий бойовий досвід, командування бригади призначило його інструктором із тактико-спеціальної підготовки бійців з’єднання.

А вже від липня 2023 р. Вадим знову на передньому краї: разом з побратимами взяв участь у гострих бойових зіткненнях з ворогом на Донбасі в районі Андріївки, Кліщіївки, Майорська. Поряд із оборонними боями вів звичну для себе бойову роботу: штурмові дії, розвідувально-диверсійні рейди у ворожі тили, розмінування, евакуацію з «нуля» «двохсотих» і «трьохсотих» тощо. Згодом розважливого й досвідченого воїна було призначено на відповідальну посаду при штабі.

Продовжив сержант і свою винахідницьку роботу, цього разу співпрацюючи з операторами БПЛА, так званими «дронщиками». Саме завдяки Вадимовим новаціям бойова частина квадракоптерів була значно посилена. Як і раніше, проводив активну роботу з порятунку «трьохсотих», запропонував ефективні способи їхньої евакуації з «передка».

Заслуги мужнього й винахідливого бійця були належно оцінені командуванням: його відзначили Золотим хрестом Головкома Валерія Залужного. До речі, Вадим безпосередньо спілкувався з цим очільником ЗСУ. А ще сам Міністр внутрішніх справ України вручив нашому землякові медаль «Захиснику Вітчизни». Утім Вадим з приводу нагород частенько повторює: «Ми воюємо не за медалі, найголовніше для нас – захист України й наших родин».

В. Хвиль у наступному році завершує навчання на заочному відділенні Національної академії внутрішніх справ. З отриманням диплома йому присвоять офіцерське звання, яке він уже давно заслужив своєю кількарічною успішною бойовою роботою.

А вдома на Вадима чекають мама Катерина Миколаївна, дружина Марина та дві доньки: 12-річна Влада й 10-річна Веронічка. Тож повертайся з переможним щитом до рідної домівки, наш бойовий земляче! Черкащина пишається тобою!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича