МИСТЕЦЬКИЙ СЛІД ВАСИЛЯ ДРЮЧИЛА

У мистецькій історії Шевченкового краю чільне місце посів уродженець Золотоніщини Василь Іванович Дрючило. Із народних глибин він піднявся до творчого Олімпу, й за свій вагомий внесок у розвиток національного живопису пошанований почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України» (таким званням володіють лише 7 нині сущих мистців-краян). Цими днями В. Дрючилу виповнилося би 90 літ, і з цього приводу пропоную кілька штрихів його життєдіяльності.

Майбутній майстер пензля з’явився на світ Божий 12-го січневого дня 1935 р. Його рідними пенатами стало невелике село Щербинівка (Золотоніщина), котре, до речі, дало українській літературі відомого поета й неперевершеного перекладача Миколу Терещенка. Хлопець зростав у простій селянській родині й змалку був привчений до праці. Початок його життя був затьмарений непростими випробуваннями Другої світової, що стали причиною особистої трагедії. У 7-річному віці Василько став інвалідом: в результаті вибуху міни на околицях села він втратив ліву руку та пошкодив зір.

Попри страшні виклики й негаразди воєнної та повоєнної доби, хлопець здобув середню освіту в Золотоніській школі №5. До райцентру добирався пішки понад 10 км., щодня, за будь-якої погоди. Навчався досить добре, не знав собі рівних серед учнів із малювання та креслення, оформляв шкільні стіннівки. Образотворенням захопився з дитинства, а його малярський хист, очевидно, передався від прадіда – знаного в краї майстра іконопису. Олівцями на папері, а інколи й вуглиною на печі Василь клав зображення красот рідного села, робив копії картин. Нестатки завадили відразу реалізувати мрію про подальше навчання, а тому хлопець змушений був після закінчення школи працювати в місцевому колгоспі.

Утім ні на хвилю не полишав своїх мистецьких занять, самотужки опанував кілька малярських технік, віддавши перевагу акварелі. Утім, дедалі більше усвідомлював гостру нестачу мистецьких знань та більш досконалих навичок образотворення. Тому й вступив на заочне відділення Університету народної творчості, що дало йому змогу здобути грунтовну художню освіту.

В. Дрючило створив сотні реалістичних картин, виконаних у стилі традиційного малярства. Переважно це пейзажі, краєвиди, тематичні полотна, зокрема: «Сіножать», «На луках», «Літній вечір», «Ранок над Тясмином», «Гроза наближається», «Осінні барви», «Дуб Т. Шевченка в Будищах», «Місце садиби Максимовичів», «Т. Шевченко в Прохорівці», «Вид на Красногірський монастир», «Бакаївська далечінь», «Кропивнянський полк вирушає на бій» та ін. Для творчості художника притаманні послідовна українскість, жанрове багатоманіття, реалістичність, вірність національним традиціям, яскравість барв, розмаїття зображальних відтінків. Він поклав на полотно синівську залюбленість у рідний край, його історію й природні щедроти.

Перша персональна виставка робіт художника відбулася в Черкасах (1957 р.). Він став учасником багатьох обласних та всеукраїнських вернісажів, а також лауреатом і дипломантом трьох всесоюзних фестивалей народної творчості (1985, 1987, 1989 рр.). У 1996 р. мистець представляв свої творіння на міжнародній виставці українських художників у м. Торонто (Канада). Картини Майстра зберігаються в Шевченківському національному заповіднику (м. Канів), а також у Золотоніському, Гельмязівському, Благодатнівському краєзнавчих музеях. Високу оцінку малярській творчості нашого земляка дав народний художник України Данило Нарбут. Від, зокрема, зазначав: «Любити Україну – то велище щастя. Дай, Боже, пану Василеві продовжувати це щастя до кінця свого життя… Дивіться і радійте!»

У 2005 р. за вагомі успіхи в образотворчому мистецтві В. Дрючилу було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Нагороджений він і багатьма почесними грамотами та дипломами.

Разом із дружиною наш знаний земляк виростив трьох синів, один із них – Анатолій – пішов стопами батька, ставши відомим художником, учасником міжнародних виставок. Його земне життя завершилося у січні 2008 р., доля відмірила мастру пензля рівно 73 роки…

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького,

голова Золотоніської районної організації НСКУ