Електронні адреси бібліотеки: gmail biblioteka.cnu@gmail.comemail biblioteka.cnu@ukr.netemail 1 biblioteka@cdu.edu.ua      Соціальні мережі бібліотеки: instagram Instagramfacbook Facebooktelegram Telegram

Статьи и обзоры nachodki.ru

Україна – батьківщина плеяди лауреатів Нобелівської премії

nobl

Творець премії Альфред Нобель був затятим пацифістом. Він вважав, що саме наявність небезпечної зброї повинна залякувати противника, запобігаючи війнам, терактам і кровопролиттю. Прозріння було болючим. Коли газети раніше терміну поховали Альфреда Нобеля, сплутавши його з померлим в Санкт-Петербурзі братом Людвігом, його сильно здивували ранкові заголовки: «Продавець смерті», «Кривавий багач», «Динамітний король».

Не бажаючи увійти в історію мільйонером на крові, Альфред Нобель негайно викликав юриста і переписав заповіт, де йшлося про те, що після смерті все багатомільйонне майно покласти в надійний банк і довірити фонду, який буде розділяти доходи від вкладень на п’ять рівних частин і вручати їх щорічно у вигляді премії. Задумка вдалася: зараз мало хто згадає про те, хто винайшов динаміт, зате про премію імені Нобеля знає навіть дитина.

Нобелівська премія, створена за заповітом Альфреда Нобеля 1895 року, вручається з 1901 року в таких галузях: фізика, медицина і фізіологія, хімія, література, боротьба за мир. Нобелівська премія в галузі літератури вважається найпрестижнішою міжнародною літературною премією у світі. Присуджує премію Шведська академія, яка складається з 18 членів, відомих як De Aderton («Вісімнадцять»). Обирає лауреата Нобелівський комітет з 5 осіб, вибраних із числа членів Академії терміном на три роки.

За статистикою, найбільше Нобелівських премій з фізики, хімії та медицини дісталося американцям - 43 відсотки. На другому місці з фізики та хімії - німці, на третьому - англійці. Що стосується медицини, то тут рейтинг зворотній. На четвертому місці - французи.

Цікаві факти про Нобелівську премію

  • Засновник премії — Альфред Нобель, шведський винахідник і бізнесмен. За своє життя він запатентував близько 350 винаходів.
  • Перша церемонія нагородження пройшла 1901 року. Лауреатів оголошують у жовтні, але вручення премій відбувається 10 грудня — в день смерті Альфреда Нобеля.
  • Номінації з економіки у заповіті Нобеля не було, її започаткували пізніше. Тому й премія з економіки називається не «Нобелівська», а «Премія у пам’ять про Альфреда Нобеля».
  • Премія з медицини присуджується вже 109 рік поспіль. Але при цьому, всього 12 із 219 лауреатів були жінками.
  • А от найвідомішою жінкою в історії Нобелівської премії є Марія Кюрі. Вона отримала престижну премію аж двічі.
  • Двічі отримували Нобелівську премію ще троє науковців. Причому, один із них — хімік Лайнус Карл Полінг — у дуже незвичайній комбінації. 1954 року він отримав відзнаку у галузі хімії. А через 8 років був нагороджений Нобелівською премією миру.
  • Середній вік нобелівських лауреатів — 50 років. Наймолодший лауреат Нобелівської премії — індійська правозахисниця Малала Юсуфзай, що отримала премію в 17 років. Найстарший — американець Леонід Гурвіч, який отримав премію в галузі економіки у віці 90 років.
  • Від премії за весь час її існування відмовилися лише двоє: в’єтнамський політик Лє Дих Тхо, на батьківщині якого в той час тривала війна, і французький письменник Жан-Поль Сартр, який узагалі відмовлявся від будь-яких офіційних відзнак.
  • І Адольф Гітлер (лідер нацистського руху), і Беніто Муссоліні (лідер фашистського руху) були номіновані на Нобелівську премію миру, але не отримали нагороду.
  • Єдиний український письменник, номінований на Нобелівську премію, — Іван Франко. Він не отримав її, померши за декілька місяців до вручення. Адже за правилами висувати на вручення премії можна лише живу людину.
  • Наймолодшим лауреатом Нобелівської премії з літератури на сьогоднішній день залишається Редьярд Кіплінг, який отримав нагороду в 1907 році у віці 41 року. У той же час найповажнішим автором є Доріс Лессінг, яка удостоїлася нагороди у віці 88 років в 2007 році.
  • У 1953 році прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчилль отримав Нобелівську премію з літератури, а не Нобелівську премію миру, як це може здатися на перший погляд. Йому вручили премію з формулюванням «За високу майстерність творів історичного та біографічного характеру, а також за блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися вищі людські цінності».
  • Найчастіше лауреатами Нобелівської премії ставали люди, які народилися 21 травня та 28 лютого.

Ми поговоримо про місце України в історії Нобелівської премії. Незважаючи на те, що в офіційних списках нобелянтів ми не знайдемо жодної згадки про Україну, проте з цією землею пов’язано чимало Нобелівських лауреатів. Україна може вважатися батьківщиною 8-ми нобелянтів за місцем народження, оскільки жодного українця за національною ознакою не виявилося. Зокрема в зв'язку з тим що за останні 400 років Україна була колонією різних держав, як от Російської та Австро-Угорської імперій та Речі Посполитої, де не вітався, а, часто, і відкрито заборонявся розвиток української культури, науки та літератури.

Та незважаючи на це, українці, що працювали в умовах безсамостійної України, не полишали спроб отримати Нобелівську премію. На сьогоднішній день ми можемо говорити про 14 українців, що номінувалися на її здобуття. Та в силу однієї з вимог заповіту Альфреда Нобеля, згідно з якою кандидатури та процес їхнього розгляду повинні зберігатися в таємниці упродовж 50 років, ми не можемо однозначно говорити про вичерпність списку, а також не завжди вичерпно, а деколи лише в здогадках, описати усі обставини їхнього номінування.

Номінанти на здобуття Нобелівської премії Народилися в Україні

Михайло Тишкевич (1910, 1911, 1927). Був номінованим на Нобелівську премію миру як засновник та президент київського Товариства прихильників миру Номінаторами його виступили С.Сірчинський, Андрій Богуцький (член Державної ради) та Герхард Бонкал (член парламенту Франції)

Ісмаїл Гаспринський (1910) — кримськотатарський культурний діяч, що все життя займався в Криму літературно-просвітницькою діяльністю. 1910 року авторитетна група вчених Франції висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу.

Максим Ковалевський (1912). Його кандидатуру запропонували члени Російської міжпарламентської групи — за громадсько-політичну діяльність, спрямовану на затвердження ідеалів демократії в Росії.

Іван Франко (1916). Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Кандидатуру І.Франка підтримав шведський історик Гаральд Єрне (Уппсальський університет), на той час голова Нобелівського комітету. Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина — смерть Франка 1916 року. Однак кандидатуру розглядали і на заключному етапі проти І. Франка та чеського поета Отокара Бжезіни виступив той же Гаральд Єрне.

Бальцер Освальд Марян (1926). Кандидатуру польського професора права, уродженця Ходорова, на Нобелівську премію миру подав факультет права Львівського університету (ініціатор — професор П. Домбковський).

Микола Бердяєв (1942—1948). Уродженець Обухова був номінований на премію у галузі літератури 7 разів шведським ученим Альфом Німаном.

Іван Багряний (1963). Акцію за надання Нобелівської премії письменникові розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо, проте його несподівана смерть від туберкульозу перешкодила офіційному висуненню на на здобуття нагороди. Премію отримав грек Йоргус Сеферіс.

Павло Тичина. В 1966 його кандидатуру запропонував професор Гарвардського університету, слов’яніст, тюрколог Омелян Пріцак. Сам Тичина сприйняв це насторожено, остерігаючись нападок радянської влади. Премію отримали Шмуель Агнон і Неллі Закс Іван.

Ліна Костенко (1967). В 1990-і роки її кандидатуру запропонувала „Просвіта”, а в 2001 повторно за „Маруся Чурай”, „Дума про братів не азовських” і „Берестечко”. Премію отримав Відіадхар Сурайпрасад Найпол (Тринідат і Тобаго).

Іван Драч та Микола Бажан (1970). Кандидатури цих письменників запропонував Омелян Пріцак, широко відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури. Премію отримав Олександр Солженіцин.

Улас Самчук (1980). Після того, як у світ вийшов роман-трилогія «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув російськомовний журнал «Современник» (Торонто). Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.

Василь Стус (1985). Кандидатуру поета висунув у 1985 році нобелівський лауреат Генріх Белль. Того ж року Стус загинув у таборі для політв'язнів, тому його кандидатуру не було розглянуто (хоча прецеденти нагородження посмертно в історії Нобелівської премії були, проте не в даному випадку). Дещо раніше, 16 червня, помер сам Белль. Премію отримав Клод Сімон.

Олесь Гончар (1991). Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора, зокрема, товариство «Просвіта», після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою. Премію отримала південноафриканська письменниця Надін Гордімер.

Віктор Ющенко (2005). Кандидатуру Президента України разом із президентом Грузії Михайлом Саакашвілі подали двоє впливових тоді американських сенаторів — Джон Маккейн та Гілларі Клінтон. У їхньому спільному листі до Нобелівського комітету йшлося, що Ющенко та Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права». На відміну від інших українських номінантів, Ющенко претендував на Нобелівську премію миру, а не літератури.

Мустафа Джемілєв (2011). Його кандидатуру висунув Світовий конгрес кримських татар, 17 професорів із відомих університетів України та інших держав, а також три чинні парламентарі: депутати з України (Борис Тарасюк), Канади (Борис Вжесневський), а також європарламентар із Литви Юстас Палецкіс.

Борис Олійник (2012). Його кандидатуру на здобуття Нобелівської премії з літератури висунула Національна академія наук України за підписом Бориса Патона.

Юлія Тимошенко (2012). Її кандидатуру на Нобелівську премію миру висунула колега по партії Наталя Королевська.

Мустафа Джемілєв (2014). Низка громадських організацій Татарстану (серед них Рада старійшин, Татарський громадський центр та Меджліс татарського народу) висунули лідера кримських татар Мустафу Джемілєва на здобуття Нобелівської премії миру. Вони наголосили, що завдяки Джемілєву «кримські татари стали інтегрованою частиною українського суспільства» і «беруть активну участь у державно-політичному будівництві сучасної України». Мустафа Джемілєв також є активним учасником врегулювання Кримської кризи.

Петро Порошенко (2015). Був висунутий спікером Володимиром Гройсманом на здобуття Нобелівської премії миру. 28 січня 2017 року з'явилася інформація про намагання російських спецслужб завадити присудженню премії Президенту України.

Ігор Калинець (2015). Висунутий Інститутом Івана Франка НАН України.

Україна поки що, на жаль, не має своїх лауреатів Нобелівської премії, однак може вважати себе батьківщиною плеяди лауреатів, які тут народилися, працювали, провели частину свого життя чи були українцями за походженням. Переконані, що зіркове майбутнє наших діячів, літераторів і науковців не за горами, тож сподіваємося на їх потужну фінансову підтримку з боку української держави.

photo 2020 12 09 15 56 45

Список Нобелівських лауреатів

Перегляди: 136

ScopusWOSSDESPLzbMATHWARSEBEIEASPBDJTeamIOPScienceJstoreOECDWileySTATISTAICUINCOSIUSIAZ

Наша адреса: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22

Телефон: (0472) 35-52-29, (0472) 37-30-92

Електронна пошта: biblioteka.cnu@gmail.com, biblioteka.cnu@ukr.net, biblioteka@cdu.edu.ua