Гольфстрім окриленої душі

Гольфстрім окриленої душі

Володимир Артеменко, Михайло Голубович, Андрій Гончар, Юрій, Вадим та Михайло Іллєнки, Василь Ілляшенко, Мирослава Резниченко, Федір Стригун, Юрій Тупицький…У цьому ряду наших уславлених земляків, що проорали глибоку борозну на вітчизняній кінематографічній ниві, гідне місце належить і черкасцю Олегу Прокопенку. Чи багато ми знаємо про цього достойника? На наш превеликий сором – майже нічого, і подібне невігластво стало чи не найвиразнішою прикметою нашого бездуховного сьогодення. А між тим, Олег Ісакович – відомий кінодраматург і сценарист, знаний далеко за межами України. Цими днями йому б виповнилося 80, отож є вагомий привід вшанувати пам’ять цього достойника, а для багатьох читачів і відкрити це звучне ім’я.

Хоча місцем народження Олега Прокопенка стало місто Артемівськ на Донбасі, все його свідоме життя пов’язане з наддніпрянськими Черкасами. Тут пройшло його дитинство і юність (зростав у сім’ї відомих педагогів), у міській школі №17 (нині – №11) здобув середню освіту. Аби стати кадровим військовиком, закінчив Сумське артилерійське училище. Військова служба лейтенанта Прокопенка проходила на острові Зміїний, однак невдовзі через погіршення стану здоров’я він був комісований і повернувся до Черкас. Саме на той час припадають його перші літературні спроби, а відтак у 1955 р. він став членом Черкаського літоб’єднання, куди входили також Василь Симоненко, Микола Негода і Олександр Найден.

А потім було навчання в омріяному Всесоюзному державному інституті кінематографії і від початку 1960-х рр. – робота сценаристом на провідній українській кіностудії – імені О. Довженка. Цікава деталь: Олег був двоюрідним племінником цього легендарного класика вітчизняного кіно. На жаль, закоротким виявилося життя митця: він не дожив навіть до свого 60-річчя (похований у рідному місті Черкаси). Втім щемливий трагізм долі Олега Прокопенка полягав не лише в цьому несподівано обірваному у високості життєвому польоті. Прикро, але він не дістав гідного визнання свого непересічного таланту за земного життя і це вносило в нього мінорні ноти. Дійсно, оригінальний творчий почерк кінодраматурга погано вписувався в рутинну повсякденність довженківської студії, а фабула запропонованих ним сценаріїв часом не відповідала тогочасній системі ідеологічних координат. Мабуть, далися взнаки й певна непрактичність сценариста, його послідовне несприйняття протекціонізму й пристосуванства. А ще владців дратував і рафінований безпартійний статус Прокопенка. Ось чому попри його чималий творчий доробок як драматурга (20 кіносценаріїв, частина з яких відзначена преміями всесоюзного та республіканського рівнів) за його сценаріями побачили світ лише 3 прижиттєві фільми та один пожиттєвий. Практично з огляду на показник кількості постановок була зреалізована лишень п’ята частина доробку кінодраматурга. Проте ті його стрічки, котрим судилося таки дійти до кіноглядача за одностайними відгуками незалежних критиків, стали явищем у вітчизняному кінематографі. Особливо усебічно репрезентував Майстра як зрілого сценариста кінофільм «Гольфстрім» (1967 р., режисер В. Довгань). Ця стрічка справді сонцесяйна, доконечно людинолюбна, зігріта флюїдами щедрої авторської душі… Одначе цей беззаперечний успіх сценариста не став для нього проривом у царині нових кінопроектів, бо чиновників від кіно, та й більшість режисерів відлякувала Прокопенкова нестандартність і його налаштованість на випередження часу. Колись великий мислитель Ж. Ж. Руссо з гіркотою прорік: «Я тут варвар, бо мене ніхто не розуміє…». Це цілком можна віднести й до творчої долі Олега Ісаковича.

     Утім, велике бачиться на відстані, й настають, нарешті часи визнання харизми великого творця. Переконливим свідченням цього став велелюдний захід за участю діячів мистецтва та літератури, студентства, проведений нещодавно у стінах Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, його було присвячено 80-річчю О. І. Прокопенка. Тепла й по-родинному затишна атмосфера зібрання була створена змістовним і хвилюючим вступним словом ректора, члена-кореспондента НАПН Анатолія Кузьмінського, який зокрема відзначив: «Віддаючи данину пам’яті талановитої людини, щирого і щедрого українця, ми вкладаємо ще одну цеглину у власне олюднення..., все глибшого усвідомлення необхідності національної самоповаги. Світле ім’я Олега Прокопенка допомагає нам у цьому добрим прикладом, і самим фактом його буття». Про творчість відомого драматурга пристрасно говорили голова Черкаської обласної організації НСПУ, доцент Валентина Коваленко, заслужена журналістка Катерина Таран, поет Володимир Даник, директорка обласного краєзнавчого музею Алла Кушнір, голова Черкаського обласного осередку Національної спілки кінематографістів Олександр Деньга. Спогадами про Олега Прокопенка поділилися також київські гості – відомі кіноактори-довженківці, заслужені артисти України Лідія Чащина і Олексій Колесник. Присутні не могли втриматися від сліз, слухаючи проникливий виступ рідної сестри ювіляра – професора Людмили Прокопенко. Вітального листа учасникам ювілейних урочистостей надіслав відомий український кінокритик і сценарист, голова НСКУ Сергій Тримбач. Присутні одностайно підтримали його пропозицію регіональній владі щодо запровадження обласної премії у галузі кінематографії імені О. Прокопенка та відповідного перейменування однієї з вулиць Черкас. Звучали пісні на честь ювіляра, а також демонструвалися відеофільм «Знамениті земляки» та уривки із Прокопенкових стрічок.

А ще відбулося вручення приватної премії «За гуманізм в кіно» імені О. Прокопенка. Цьогорічними її лауреатами стали ректор ЧНУ Анатолій Кузьмінський, відомий кінорежисер Юрій Тупицький, очільник черкаських кінематографістів Олександр Деньга та науковий співробітник обласного музею Валентин Гарнага. У ході заходу пройшла презентація збірки творів О. Прокопенка «Гольфстрім його душі», до якої увійшли вибрані кіносценарії митця, а також спогади його друзів, документи та фотоматеріали.

Своєрідним лейтмотивом і підсумком ювілейних заходів стали присвячені знаному сценаристу поетичні рядки його побратима по духу Юрія Тупицького:

Може втіхою буде, що не марші та грім,

А лишається людям твій сердечний Гольфстрім

Та зостануться з нами, мов червоні ножі,

Недописані драми, рани серця й душі…

Григорій Голиш, директор наукової

бібліотеки ЧНУ ім. Б. Хмельницького,

канд. істор. наук, доцент