Боністична спадщина та наміри монетної регалії національних урядів доби Української революції 1917 – 1921 рр. (до 100-річчя національного грошового обігу)

Актуальність визначеної в цьому дослідженні проблеми визначається динамізмом минулих та сьогоденних процесів грошового господарства в Україні, можливостями використання історичного досвіду, нагромадженого в цій царині століття тому.

Означена тема знайшла певне висвітлення в новітній історичній літературі. Особливо слід виділити фундаментальне видання «Гроші в Україні» (керівник авторського колективу М. Дмитрієнко). Поряд зі своєю самодостатністю як глибоке дослідження історії національного грошового обігу, ця книга містить у своїй структурі чимало відповідних документів, датованих добою Української революції. До питань особливостей фінансових процесів революційних часів зверталися також І. Г. Вєтров і М. Виговський, С. Кульчицький, В. Ющенко і В. Панченк, Р. Тхоржевський, Р. Шуст та один із авторів цієї розвідки. Однак окремі сегменти вказаної теми залишилися недостатньо вивченими.

Виходячи з означеного, метою запропонованої статті є на основі оприлюднених документів та боністичних джерел проаналізувати особливості грошового обігу в добу Української революції 1917 – 1921 р., охарактеризувати боністичну спадщину національних урядів та основні вектори намірів монетної регалії.

Спочатку Українська Центральна Рада не ставила питання уведення національної валюти і лише стрімка зміна політичної ситуації восени 1917 р. висунула перед проголошеною в листопаді молодою Українською Народною Республікою нагальну необхідність утвердження своєї фінансової самостійності. Господарська руїна, викликана світовою війною, перервала традиційні економічні зв’язки між українськими губерніями та Росією й спричинила гостру фінансову кризу. Восени 1917 р. на грошовому ринку України спостерігалася велика строкатість: в обігу були царські кредитки, знаки Тимчасового уряду та всілякі грошові сурогати. Дошкуляв грошовий голод, який особливо загострився після остаточного розриву Центральної Ради з Тимчасовим урядом і припиненням постачання грошової маси в Україну. Тому для обслуговування ринку довелося вдаватися до використання замінників грошей у вигляді білетів Держказначейства, чеків і купонів Держбанку, облігацій воєнних позик 1914, 1915, 1916 років та т. з. «позик волі» 1917 р. Населення України з недовірою ставилося до знецінених російських грошей та сурогатних аналогів і тому окремі міські громади налагодили випуск своїх власних грошових знаків (наприклад, в Одесі, Житомирі, Єлисаветграді та інших містах). Вказані обставини та особливо прихід до влади в Росії більшовиків, які вороже сприймали українську державність, змушувала уряд УНР робити рішучі кроки у справі декларування фінансово-економічного суверенітету України, радикального реформування грошової системи.

Відразу після проголошення Третього універсалу УЦР у керівництва УНР визріла думка про необхідність уведення власної національної валюти. При цьому усвідомлюючи значущість такої грошової метаморфози, українські лідери поряд з вирішенням нормативнотворчих завдань опіковувалися й підготовкою громадської думки до цих назрілих фінансових реформ. Так, 1 грудня 1917 р. на черговому засіданні Генерального секретаріату УНР було закцентовано увагу на доцільності популяризації ідеї впровадження українських грошей у матеріалах масової періодики та через видання спеціальних брошур. Наступного дня на урядовому засіданні було заслухано відповідну доповідь Генерального секретаря М. Ткаченка й затверджено текст легенд на майбутніх українських грошах, якими мали стати карбованці (мова тоді йшла про 3-карбованцеву купюру). Щодо вибору саме такої назви базової грошової одиниці національної валюти, то це було пов’язано з народною традицією називати рублі Російської імперії, а також деякі європейські гроші карбованцями через наяність на їхніх гуртах насічок – «карбів» [7, 118]. Важлива роль у проведенні майбутньої реформи відводилася Головній Скарбниці УНР, а тому 9 грудня було ухвалено Закон, який чітко визначав завдання і функції цієї структури.

Уже 19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р. за новим стилем) Українська Центральна рада ухвалила Тимчасовий закон, яким передбачався випуск державних кредитових білетів УНР. Основною грошовою одиницею ставав карбованець, що містив 17,424 долі (за вміщеною легендою – «щирого») золота і поділявся на 200 шагів. До речі, грошовий термін «шаг» узвичаївся в соціумі ще з ХVІІ ст. для позначення спочатку дрібних монет Речі Посполитої, а згодом і напівкопійкових номіналів Російської імперії. Підкреслювалася безумовна конвертованість національної валюти (обіг нарівні із золотою монетою), можливість її взаємного обміну із російськими грошима. У ст. 1 Закону говорилося про те, що до утворення золотовалютних резервів національна валюта забезпечується природними багатствами та майном республіками – її надрами, лісами, залізницями й прибутками. Ця реформа мала уніфікувати й стабілізувати грошовий обіг в УНР, створити фінансову основу її економічної самостійності.

Першою ластівкою української національної валюти став державний кредитовий білет номіналом 100 крб., випущений 5 січня 1918 р. (23 грудня – за старим стилем) і названий у народі «горпинкою» (за специфічний орнамент у стилі українського бароко) або «кульженкою» (за прізвищем власника друкарні В. Кульженка). На загал було випущено цих грошей на чималу суму – 5,5 млн. крб. Ця купюра мала певну захищеність у вигляді водяного знаку, на її реверсі було вміщено зображення тризуба як малого герба УНР і позначена дата: «року 1917». Дизайн цієї грошової одиниці блискуче виконав відомий художник Г. Нарбут. До речі, на реверсах українських грошей вміщено позначення номіналів не лише українською, але й російською, польською та єврейською (іврит) мовами, що переконливо свідчило про толерантне ставлення української влади до національних меншин України.

Поява перших українських грошей викликала велику радість у народних колах. Один із свідків тих доленосних подій писав: «Плакали від радості, молилися, цілували свої гроші… «Нові гроші» з образами не царів і царських відзнак, а селян і пшениці, додавали певності й віри у тривкість нового життя».

19 січня 1918 р. УЦР ухавалила закон, згідно з яким в обіг випускалися кредитові білети на загальну суму 500 млн крб., з великим набором номіналів: 10, 25, 50, 100, 250, і 1000 крб. Варто підкреслити, що українська валюта за вартістю приблизно відповідала російським рублям.

Втім загострення політичної ситуації, захоплення російсько-більшовицькими військами Києва ускладнювало емісію українських грошей, а тому їх спостерігався їх гострий дефіцит. Це змусило уряд УНР іти на крайні заходи – дозвіл емісії місцевих серій. Наприклад, 14 лютого 1918 р. Рада Народних Міністрів дозволила м. Житомиру видавати власні бони за умови подачі їх легенд винятково державною мовою та вміщення на аверсах позначення «УНР».

Уряд УНР продовжував самостійну фінансову політику й після повернення до Києва навесні 1918 р. Згідно із Законом Центральної Ради від 1 березня 1918 р. «Про грошову одиницю, биття монет та друк Державних кредитових Білетів» базовою грошовою одиницею стала гривня. Рішення про запровадження цієї грошової одиниці було прийнято на пропозицію М. С. Грушевського й мало підкреслювати спадкоємність традицій національного грошового обігу, започаткованого ще в період Київської Русі. Ця ідея в Голови УЦР виникла ще наприкінці 1917 року і в своїй статті «Про монетну українську одиницю» він зокрема писав: «Як же назвати нашу нову українську одиницю? У нас була тільки одна наша власна, історична, державна монетна система – це рахунок на «гривни», і я думаю, що творячи свою власну монетну систему під теперішню хвилю, найбільш натуральним буде повернутися до цієї старої назви, приложивши і до нової монетної одиниці – півкарбованця».

Гривня містила 8,712 долі чистого золота, дорівнювала півкарбованцю й 100 шагам. Це означало остаточне встановлення децимальної лічильної системи. Отже, відтоді в УНР одночасно перебували в обігу дві національні грошові одиниці: карбованець і гривня.

Закон передбачав і випуск монет різних номіналів і типів. Зокрема, декларувалося карбування золотої 20-гривневої монет, яка мала містити у своїй іконографії портрет Т. Г. Шевченка; зображення малого герба – тризуба та монограму «УНР». На срібній монеті в 1 гривню планувалося подати назву номіналу, рік і місце випуску (Київ). Передбачався й випуск дрібних монет номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50 шагів з недорогоцінного металу (його мав визначити міністр фінансів).

Лідерами УНР вживалися й заходи щодо налагодження національного монетокарбування й відкриття з цією метою монетного двору (а в перспективі – й банкнотно-монетної фабрики) у центрі м. Київ. Так, газета «Нова рада» на початку квітня 1918 р. повідомляла, що з м. Лейпціг (Німеччина) невдовзі має прибути обладнання для української монетарні, яке було закуплено урядом у тамтешніх фірм. Проте в силу цілої низки історичних обставин та через неймовірну трудомісткість і затратність налагодження монетокарбувальних технологій, а також через відсутність золотого запасу уряд УНР ні тоді, ні в подальшому, так і не зумів налагодити карбування монет, тому все це залишилося лише декларацією намірів.
   Відсутність в обігу розмінних металевих монет породжувала значні незручності, тому за прикладом російської влади були випущені паперові шаги-марки номіналами 1, 2, 4, 6, 10, 20, 30, 40 та 50 шагів (згідно із Законом Центральної Ради від 18 квітня 1918 р. «Про випуск розмінних марок державної скарбниці»). Вони містили на звороті характерний текст: «Ходять нарівні з дзвінкою монетою» і з’явилися в обігу вже за Гетьманату в липні 1918 р.

Центральна Рада (як згодом і гетьманський уряд) змушена була враховувати тогочасний підокупаційний статус УНР, а відтак – погоджувати свою фінансову політику з австро-німецькою владою. Свідченням цього стала ціла низка нормативно-правових актів та договорів, зокрема й про тимчасове введення в обіг німецьких окупаційних грошових знаків («остмарок»), легалізацію в Україні німецьких та австрійських номіналів [20, 148]. Встановлювалися й пропорції конвертованості валют: один український карбованець відповідав 1,5 німецької марки, 2 окупаційним маркам і 2 австрійським кронам.

За Гетьманату вдалося дещо впорядкувати украй розхитану фінансову систему України. На загал виявлено понад 50 різного роду документів (законів, нормативних актів, описів, доповідних записок, епістолярію) з проблем грошового обігу в державі, що переконливо засвідчує досить пильну увагу П. Скоропадського та його соратників до цієї доленосної сфери функціонування держави.

Чи не найвагомішим досягненням Гетьмана й уряду Ф. Лизогуба було запровадження в обіг задекларованих УЦР українських гривень. Враховуючи неможливість налагодження національного випуску бонів, гетьманський уряд уже 27 травня 1918 р. уклав договір з Державною друкарнею м. Берлін про виготовлення гривень номіналами 50, 100, 200 й 1000 грн. на загальну суму в 1 млдр. грн. Утім у Німеччині зі зрозумілих причин зволікали з виконанням замовлення і перші партії українських грошей надійшли до Києва у броньованих вагонах лише у вересні 1918 р. Згодом було налагоджено випуск 2-гривневої купюри, яка була доволі популярною серед загалу, а також 10 грн. Емітувалися й карбованці, зокрема, номіналом у 10, 50 і 100 крб. Інфляція набирала обертів, і гетьманський уряд приступив до випуску купюр великих номіналів у 2000 гривень та 1000 крб. (з позначенням у легенді «Українська держава»). Дизайн тогочасних українських бонів розробили уже згаданий Г. Нарбут, а також Г. Золотов, В. Кричевський та І. Мозалевський, А. Середа та ін. Українські грошові знаки постають як витвір граверного мистецтва, вони виготовлялися на папері високої якості, а більші їх номінали супроводжувалися водяними знаками.

Досить рішучу й послідовну фінансову політику проводила Директорія УНР. Після активних дискусій в уряді міністр фінансів Б. Мартос таки переконав у нагальній необхідності проведення грошової реформи. Згідно із Законом від 4 січня 1919 р. єдиними законними засобами платежу залишалися гривня й український карбованець, усі інші грошові знаки мали бути вилучені з обігу. Встановлювалися жорсткі терміни обміну російських грошових знаків на українські: до 31 січня за пропорцією 1:1 (1 рубль = 1 крб.), а з 31 січня до 15 лютого вже за зниженим курсом: рубль обмінювався на 0,75 крб.

З метою створення золотого запасу було видано декрет про негайну здачу населенням золота й срібла до Державного банку. У розпорядження міністерства фінансів були передані пам'ятники російським царям, вони мали бути використані після переплавки як сировина для карбування монет. Грошова реформа проводилася успішно, і її перші плоди виявилися в симптомах фінансової стабілізації. Втім січнева реформа не виконала, та й не могла виконати з огляду на об’єктивні обставини, всіх своїх завдань. Адже історія відвела Директорії занадто мало часу для реалізації її планів: наступ більшовицьких військ змусив український уряд залишити Київ. Емісія українських паперових грошей була на деякий час продовжена у Кам’янці-Подільському, Тернополі та Станіславі.

У похідному стані було емітовано грошові знаки номіналами 5, 10, 25, 100 і 250 крб. а в березні 1919 р. було довипущено в обіг банкноти гетьманових емісій. Через брак фарби і паперу якість купюр знижувалася, позаяк вони по суті виготовлялися кустарним способом. Відтак серед народу поширювалися жартівливі назви українських грошей. Так, 250 крб. називали «канарейками» за превалювання жовтої барви, а 100 крб. – «ті, що з китайцем», або ж «богданівками» чи «гетьманками» (портрет Б. Хмельницького) Найгіршою з усіх випущених в Україні банкнотою вважають емітований Експедицією Заготівлі Державних Паперів у Станіславі грошовий знак номіналом 5 грн. на неякісному папері сірого кольору та ще й з помилкою в легенді: «пять гивень».

Після ухвали Акту злуки УНР та ЗУНР Директорія вживала заходів задля забезпечення грошової соборності України. Свідченням цього є прийняття 4 квітня 1919 р. Українською Національною Радою закону «Про введення в обіг гривень і карбованців в ЗО УНР». Вказаним законом встановлювалася й пропорція між обіговими грошовими одиницями: 1 крб.=2 грн.=2 кронам (поширені на західноукраїнських теренах).

Утім заходи національних урядів не могли зарадити тому хаосу, який охопив грошовий обіг України. На територіях, які контролювали більшовики, ходили знецінені радзнаки, у південних районах України, а деякий час і на більших її обширах розповсюдилися грошові знаки білогвардійського уряду Денікіна. Випускали свої гроші махновці, окремі міста і навіть монастирі. Український грошовий ринок містив і чимало царських грошей, «думок», «керенок» і різноманітних грошових сурогатів.

Різнобарвна гама валют перебувала в обігу на землях Західної та Південної України. У залежності від перебігу історичних подій у південних та західноукраїнських регіонах були обіговими найрізноманітніші за номіналом та назвами іноземні знаки: австрійські та угорські крони, польські марки, румунські леї, французькі франки, англійські фунти, грецькі драхми, німецькі «рейхсбанкноти» та ін. На території Криму в обігу знаходилися грошові знаки кримського крайового уряду Сулькевича.

Спостерігалася й фінансова диверсія з боку більшовицької Росії. Так, ще під час першої радянсько-української війни більшовицькі війська захопили в Одесі кліше банкнот номіналом 50 українським карбованців, і використали його для випуску грошей на окупованих територіях. Під час наступу проти Директорії більшовики вивезли в Москву кліше банкноти в 10 гривень й налагодили їх випуск з метою розхитування фінансової системи УНР. Ці фальшиві більшовицькі знаки відрізнялись від українських лише тоном кольору.

Після заключення Варшавської угоди та тимчасової окупації Правобережної України польськими військами уряд УНР мусив погоджувати свою фінансову політику з Польщею. Зокрема, було встановлено обмінний курс між гривнею та польською маркою (1 п. м.=10 гривням), легалізовано обіг останніх на українських теренах, домовлено про емісії гривень і карбованців у Варшаві тощо. Саме в польській столиці й було проведено останню емісію українських грошей – 1000 карбованців.

Усього ж в період Української революції було випущено 24 види українських грошових знаків на суму 19,5 млрд. гривень. Загибель УНР і початок її екзильної доби спричинила припинення обігу національної валюти як фінансового репрезентанта української державності. На більшості території України запанувала радянська грошова система, а західноукраїнські землі були включені в орбіту грошового обігу чужоземних держав – Польщі, Чехословаччини і Румунії.

Таким чином, доба Українською революції ознаменувалася доволі глибокими метаморфозами грошового обігу, найпомітнішою з яких стало запровадження національної валюти у карбованцевій та гривневій іпостасях. Всі українські уряди часів революції тримали грошове господарство в зоні найпильнішої уваги, усвідомлюючи його доленосне значення для державотворення. Чимало з грошових процесів 1917 – 1921 рр. відзначалися феноменальністю й відсутністю аналогів у світовій боністичній практиці. В силу об’єктивних причин грошові знаки випускалися лише в паперовому вигляді, а наміри монетної регалії виявилися лише декларативними.