Історіографічний доробок О. В. Тканка

Цьогоріч великому землякові-достойнику й колишньому ректорові нашої almamate виповнився би 101 рік і з цього приводу варто звернутися до аналізу його багатогранної наукової діяльності. Наша розвідка присвячена загальному огляду його історіографічного доробку. Безмежно пишаюся тим, що хай і закороткий час, упродовж одного року, мені випало щастя працювати з Олександром Васильовичем на одній кафедрі.

Син простого сільського коваля з Чернігівщини, він здобув блискучу фахову освіту на педагогічних курсах у Прилуках, історико-географічному факультеті в Ніжині та історичному факультеті столичного педінституту. Його понад піввікова педагогічна діяльність увібрала в себе найрізноманітніші посади, які обіймав освітянський лідер: шкільного вчителя, директора школи, очільника педучилища, директора учительського інституту, професора кафедри історії. Вінцем же його науково-педагогічної діяльності став понад чвертьвіковий період ректорства в Черкаському педагогічному інституті, котрий завдяки невсипущій організаторській праці Олександра Васильовича став провідним вишем України.

У грізні роки війни з нацизмом О. В. Тканко пройшов шлях від курсанта до підполковника, відомого партизанського ватажка й за свої подвиги був відзначений зіркою Героя та шістьма орденами.

Заслужений працівник вищої школи України, професор О. В. Тканко залишив вагому наукову спадщину, репрезентовану сотнями різножанрових публікацій. Попри неймовірну зайнятість рутинною організаторською роботою та багатогранною громадською діяльністю, О. В. Тканко завжди перебував у вирі наукового життя інституту і як його модератор, і як автор численних дослідницьких праць. У багатобарвній палітрі його науково-творчих уподобань найбільш чільне місце належало історичним дослідженням. Історик за покликанням і грунтовною фаховою освітою, помітна постать Другої світової, активний творець національної вищої школи, професор Тканко мав беззаперечну функціональну готовність і потужну мотивацію оригінального історієписання. Його історіографічна спадщина стала доволі помітним явищем вітчизняної історичної науки й репрезентована не лише статтями у різноманітних часописах, але й окремими грунтовними виданнями. Попри неабияку актуальність означеного, історіографічний доробок вченого ще не став предметом спеціального вивчення за винятком хіба що фрагментарних відомостей, поданих Ю. М. Михайлюком у його нарисі про життєвий і творчий шлях О. В. Тканка, а також у кількох довідкових виданнях.

Своєрідний старт науково-дослідницької роботи О. В. Тканка в царині історичної науки припадає на 1949 рік, коли він у Чернівецях успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук на тему «Партизанський рух на Закарпатській Україні у Велику Вітчизняну війну». Зрозуміло, головним спонукальним мотивом вибору саме такої проблематики стало те, що сам пошукач був активним організатором партизанської боротьби в тім числі й на цих землях. Автореферат дисертаційної праці переконливо засвідчив як уміння її автора добирати та групувати фактичний матеріал, піддавати його глибокому аналізу та узагальненням, так і забезпечувати новизну вирішення дослідницьких завдань. У подальшій науковій діяльності О. В. Тканко неодноразово звертався до воєнно-історичної проблематики, готуючи відповідні статті для наукової й масової періодики (напр., до 25-річчя визволення м. Київ, до 50-річчя перемоги у війні, низка спогадів, розділів у книгах, присвячених діям партизан на Закарпатті тощо). На окрему увагу в цій тематичній ніші заслуговує його книга «Третій десант», що побачила світ у солідному видавництві «Політвидав України» досить великим накладом й витримала кілька видань (перше – 1958 р., останнє – 1985 рр.). Задеклароване як мемуари, подане у формі щоденникових записів, це видання одначе виходить за межі вказаного жанру й містить поряд з наративом і глибокий науковий аналіз та оригінальні авторські оцінки подій партизанської боротьби на Закарпатті на завершальних етапах німецько-радянської війни. Відомий організатор партизанського руху, генерал-лейтенант О. М. Асмолов відзначив високий рівень задокументованості, об’єктивності й щирості поданої в книзі інформації.

Певне місце в наукових зацікавленнях О. В. Тканка зайняла й проблема Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. під проводом Б. Хмельницького. Її подіям присвячено кілька його статей, зміст яких подано з позицій пануючих в радянській історіографії підходів і оцінок.

Звісно, чимало публікацій вченого з огляду на його належність до відповідної кафедри виконані в руслі історико-партійної тематики. Вони відзначаються неабиякими ідеологічними нашаруваннями та використанням калькованих штампів. На особливу увагу заслуговує ґрунтовна стаття, підготовлена з приводу 100-річчя революції 1905 – 1907 рр. Вона виконана на доволі диверсифікованій джерельній базі й містить об’єктивний аналіз та оригінальні оцінки тих буремних подій. Вчений став і членом авторського колективу у підготовці нарисів історії Черкаської обласної партійної організації. Це регіональне історико-партійне видання поряд з реалізацією своєї основної функції містить і чимало цікавих фактів з історії краю.

Проте найвагомішою частиною історіографічного доробку О. Тканка є його доволі оригінальні історико-краєзнавчі дослідження, репрезентовані десятками статей, кількома окремими виданнями та розділами в академічному фоліанті. Насамперед маститого історика цікавила минувшина обласного центру і уже в 1958 р. побачила світ його книга в співавторстві з С. П. Найденом «Черкаси. Короткий нарис». Це було перше комплексне дослідження історії міста від найдавніших часів до тогочасного сьогодення. На його сторінках та ще в декількох публікаціях закцентовано увагу й на досить непростій проблемі часу виникнення Черкас.

Плідною виявилася й діяльність черкаського ректора під час реалізації краєзнавчого мегапроекту – створення 26-томної «Історії міст і сіл УРСР». У підготовці тому «Черкаська область» він виконував рутинні обов’язки заступника голови колегії й поряд з організаторською й методичною роботою особисто підготував провідний сюжет «Черкаси» та взяв участь у написанні ґрунтовного нарису «Черкаська область». Саме за діяльну участь у створенні цієї фундаментальної праці О. В. Тканку й було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої освіти УРСР».

На загал слід зазначити, що аналіз історіографічної спадщини О. В. Тканка засвідчує прихильність вченого до комплексного використання різних за типом, видом і походженням історичних джерел. Перевага віддається архівним джерелам, зокрема у його працях знаходимо чимало посилань на Центральний історичний архів та республіканський партархів, ще більше – на фонди обласних архівів. Продуктивно вчений використовує у своїй дослідницькій праці й оприлюднені документи. Чільне місце належить також матеріалам синхронної з подіями періодики та наративним джерелам, зокрема, спогадам, щоденникам, епістолярію тощо.

Поряд з описовими дослідник послуговується також аналітичними, ретроспективними та історико-біографічними методами реконструкції минувшини. У переважній більшості його праць застосовано проблемно-хронологічний принцип викладу подій.

Зрозуміло, що всі історичні праці О. В. Тканка репрезентують традиційну для радянської історіографії методологічну парадигму, пов’язану зі світоглядною безальтернативністю. Вони неодмінно ґрунтувалися на марксистсько-ленінській ідеології й рясніють фразеологізмами-штампами на кшталт: «під зорею Жовтня», «керівна й спрямовуюча сила радянського суспільства», «непорушна єдність партії і народу», «непереможна сила ідей комунізму» тощо. Окремі публікації взагалі радше носять характер агітаційних матеріалів. Проте зазначене ні в якій мірі не може бути підставою для якихось докорів в адресу Олександра Васильовича, адже він як і тисячі його колег-істориків були своєрідними заручниками тієї тоталітарної й заідеологізованої доби.

Підсумовуючи, підкреслимо, що професор О. В. Тканко залишив потужний слід в історієписанні ХХ ст. Поза всякими сумнівами, його історіографічний доробок має стати предметом більш глибокого дослідження сучасними науковцями не лише задля реконструкції цікавих явищ історії історичної науки минулого століття, але й в ім’я творчого використання наукових напрацювань відомого вченого й патріота України.